Невідома Росія й Україна Incognita

За останні роки (і це без екскурсів в історію, зокрема й новітню) відносини між Україною та Росією не лише не стали більш виваженими, яснішими й теплішими, а й багато в чому ускладнилися. Напевно, можна перелічувати помилки, яких припустилися обидві сторони, й взаємні образи. Але чи не розумніше проаналізувати їх, зробити адекватні висновки й рухатися далі? Нинішнє засідання міждержавної комісії Ющенко — Путін — обнадійливий сигнал. Щоправда, напередодні не можна було без сарказму спостерігати, з яким завзяттям деякі наші партбоси поспішали підготувати подаруночки до приїзду високого гостя, спішно проводячи піар-референдуми. Не менше, м’яко кажучи, здивування викликає й та завзятість, з якою російська сторона заперечує факт Голодомору — геноциду, тим самим мимовільно захищаючи лиходійства сталінської епохи. Навряд чи все це створює сприятливу обстановку для конструктивного діалогу. А за яких умов він узагалі можливий, як на обопільну вигоду розв’язувати проблеми, що виникають у відносинах наших країн?

Напередодні візиту Володимира Путіна «День» із цими запитаннями звернувся до представників молодого покоління України та Росії. Адже всі сьогоднішні «хвости» діючих політиків — недомовленість, нерозуміння, неприязнь — «складати» доведеться нинішнім студентам. Те, що відповіли молоді люди з Острога, Одеси, Москви, Донецька, Сімферополя, Кам’янця- Подільського, Вінниці й Рівного, — це не просто заявка на майбутнє. Це дуже корисна «шпаргалка», якою державним мужам слід скористатися вже сьогодні.

Денис ДУНАС, п’ятий курс факультету журналістики Московського державного університету імені М. В. Ломоносова:

— Проблеми взаємовідносин країн коріняться в умонастроях простого народу, а політичні структури тільки їх відображають. Звичайно ж, усі проблеми можливо вирішити, тому що будь-яка цивілізована людина спроможна порозумітися зі своїм співрозмовником, а щодо України та Росії, йдеться навіть не про діалог культур. Йдеться про діалог всередині однієї культури та спільних цінностей. Але для цього необхідні такі чинники: демократична орієнтація на толерантні установки, освіта, моральний і духовний розвиток. Тільки за часів демократично настроєного покоління (причому невідомо, коли воно з’явиться й чи з’явиться взагалі в обох державах) діалог буде можливий. Не можу точно сказати про покоління, до якого я належу, але сподіваюся, що коли воно прийде в політику, у масовій свідомості вже стануться зміни, а спадщина тоталітарного минулого відійде на другий план.

Ольга РЕШЕТИЛОВА, студентка магістеріуму спеціальності «політологія» Національного університету «Острозька академія»:

— Говорити про україно- російські взаємовідносини складно навіть з огляду на день сьогоднішній, не кажучи вже про «завтра» міждержавних стосунків. Історичні передумови, на які так люблять зважати і політики, і науковці, аналізуючи зовнішню політику обох держав, безперечно, відіграли свою роль, проте не є визначальними у формуванні взаємовідносин України і Росії. Найбільша проблема полягає в теперішній поведінці національних еліт, їх стереотипних уявленнях та дивних принципових позиціях стосовно один одного. Звичайно, тут основну роль відіграє економічна залежність України від Росії. Можливо, дається взнаки і відсутність досвіду спілкування на міждержавному рівні. Адже істеричні намагання одних не зійти з позиції старшого брата, а інших — будь-що позбутися самонавіюваного комплексу меншовартості, лише здіймають міждержавний галас, в якому важко віднайти слова здорового глузду. У цьому галасі, на жаль, і виховується нове покоління українців. Важко сказати, чи зможе молодий росіянин навчитися говорити «українець», коли він з дитинства чув «хохол». Навряд чи колись українцю сподобається теза про те, що у тих самих «хохлів» потрібно «забрати Крим». І те, що формування подібного уявлення в молодих людей перетворюється на державну політику Росії — не найстрашніше. Найстрашніше те, що Україна дозволяє подібні закиди у свою сторону, тим самим розвиваючи у молодих українців той надуманий комплекс меншовартості. Тому питання, чи будуть вирішені проблеми взаємовідносин України і Росії в майбутньому, далеко коріння не пускає. Воно залишається тут і сьогодні, а вирішення його залежить від усвідомлення молодими українцями і росіянами місця власної держави у геополітичному просторі.

Галина ТУРИЩЕВА, аспірантка факультету іноземних мов і регіонознавства Московського державного університету імені М. В. Ломоносова:

— Звичайно, зможе! Дружба переможе! Між нашими країнами давні історичні зв’язки, які не можна так просто розірвати, вони закладені на генетичному рівні. Є протиріччя, але в родичів завжди так. Проблеми навколо постачання нафти й газу виникають із багатьма країнами, вони властиві всій світовій спільноті, тому що світ все більше потребує енергоресурсів. Треба просто відверто спілкуватися, а то одна сторона говорить одне, а має на увазі інше, і навпаки. Відносини налагодяться, коли політики наведуть порядок всередині країни. Бо створюється враження, що у зв’язку з необхідністю врегулювання внутрішніх проблем України, на зовнішні просто не вистачає часу.

Анастасія ВЄКШИНА, п’ятий курс історико-філологічного факультету Російського державного гуманітарного університету:

— У мене особисто немає ніяких проблем, пов’язаних з Україною. Якщо між країнами вони і є, то на моєму житті вони не відбиваються. Вирішити ці проблеми можна тільки поважаючи інтереси один одного.

Лілія АСЬКЕРОВА, факультет гуманітарних і соціальних наук Російського університету дружби народів:

— Зі зміною поколінь обов’язково стануться зміни у відносинах між країнами, тому що з’являться нові бачення й нові погляди. Я не зовсім чітко уявляю собі, що саме відбувалося в Україні під час революції й що відбувається нині, бо не дуже довіряю російській пресі та інформації, яка там подається. Зрозуміло єдине: Україна — незалежна держава, що реалізовує незалежну політику. Саме це не подобається Росії. Можливо, у майбутньому ситуація знову зміниться, а Москва знову захоче домінувати на пострадянському просторі. Прогнозувати російську політику мені особисто важко. Тут кожного дня можна чекати сюрпризу. Нині відносини більш-менш згладилися, а взаємна зацікавленість і торговельні зв’язки в майбутньому скоректують політику й направлять її в м’якше, конструктивніше річище.

Наталія АНТОНЮК, студентка третього курсу правничого факультету Національного університету «Острозька академія»:

Чи зможе нове молоде покоління українців та росіян вирішити питання двомовності, газової залежності, Чорноморського флоту? Можна бути оптимістами і сказати «так». Але сподіватися на чарівника, що прилетить вмить на блакитнім вертольоті, — не варто. Бо реальність свідчить про те, що ми вже понад чотириста років не можемо позбутися хвороби в україно-російських взаєминах, і вона з кожним разом все більше загострюється. У мене виникає думка, що ми нарікаємо один на одного вже не свідомо, а робимо це на генетичному рівні, ніби якась аномальна інформація записалася в думки кожної людини. І чинимо такий собі «злочин без умислу». Але якщо немає умислу, то де ж тут протиправність? Звідси виходить, що всі наші сварки з росіянами і їхнi з нами — несвідомі, вони штучні і створені на політичному рівні. Легко помітити закономірність, що проблему двомовності більше обговорюють державні діячі, ніж звичайні люди.

Але досить позитивно, що вже сьогодні в обох державах виникають протести щодо цього безглуздя і доказування, хто кращий. І робить це молодь, яка більш чутлива до правди. Тому можна сподіватися, що молоді українці та росіяни зможуть подолати це. Важко сказати, що ми забудемо все і настане така собі амнезія. Але можна сподіватися на те, що з приходом нового покоління відбудеться ротація політиків.

Максим КАРПОВЕЦЬ, студент третього курсу спеціальності «культурологія» Національного університету «Острозька академія»:

— Я не впевнений в тому, що молодь може вирішити політичну дихотомію «ми— вони», а зокрема «Україна— Росія». По-перше, молодь не хоче цього робити через власну неспроможність визначити ідейні орієнтири. Молодь завжди провокаційна, амбіційна і шалена. А це основні показники того, що налаштування йде зовсім не на вирішення проблеми, а на створення нової, позаяк знову не вирішуваної. По-друге, молодь України та Росії — дві надзвичайно протилежні соціальні структури, які несумісні між собою в багатьох смислах. І, останнє, чи переймається молодь взагалі політично-депресивними моментами, на кшталт переваги тих чи інших політичних еліт?

Джеффрі ЛОЮККС, учасник україно-канадської обмінної програми «НетКорпс 2006—2007» при Національному університеті «Острозька академія»:

— Невелика напруга витає у повітрі перед візитом російського президента Володимира Путіна, адже у стосунках Росії і України багато надто суперечливих питань.

Навіть спільна історія України та Росії початку цього століття буде делікатним питанням під час візиту. Український парламент напередодні зробив важливий крок — визнав геноцидом Голодомор 1932—1933 років, який вбив багато українців. Тому теперішньою метою Віктора Ющенка є — переконати інші країни ЄС зайняти таку ж позицію. Росія ж переконана, що немає достатньо доказів для засудження Сталіна, і висвітлює цю подію лише як «трагедію».

Незважаючи на той факт, що теперішня молодь намагається триматися осторонь, в той час як старше покоління вирішує ці важливі питання, потрібно усвідомити, що молодь не лише успадкує ці проблеми, а ці проблеми можуть стати підгрунттям для виникнення нових у майбутньому. Одним із найголовніших шляхів зняття цієї напруги може стати щось настільки просте, як діалог між українською і російською молоддю. Молоді люди, що мають нагоду навчатись у вищих навчальних закладах, де формується власна думка молодих людей, таких як Національний університет «Острозька академія», можуть легко виявити важливість привнесення розуміння з обох сторін. Будь-яка форма обмінної програми, що пропагує діалог між українськими та російськими студентами, які обізнані в галузях, що стосуються даних питань, може стати гарним початком.

Проте цей діалог не повинен стосуватись лише української та російської молоді, це питання повинно бути відкритим і перед українцями, особливо між жителями Східної та Західної України, що мають відмінності у мові, культурі та політичних переконаннях. Адже побачити, якими будуть проблеми у майбутньому, ми можемо у теперішній боротьбі політичних сил.

Оксана ПРАСЮК, студентка четвертого курсу спеціальності «документознавство та інформаційна діяльність» Національного університету «Острозька академія»:

— Так уже склалося, що будучи близькими сусідами в територіальному плані та маючи таку взаємопереплетену неоднозначну історію відносин, отримавши у спадок від попередніх поколінь цілу низку проблем та протиріч, що глибокими кровоточивими ранами наклались на їхнi взаємовідносини, Україна і Росія повинні сьогодні шукати новий механізм рівноправної партнерської взаємодії. Налагодження партнерських відносин з Росією є життєво необхідною потребою для України, адже без цього неможливо реалізувати стратегічний курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію. «Каменем спотикання» у цьому процесі є вирішення таких наріжних проблем, як розподіл закордонного майна СРСР, виконання угод щодо тимчасового перебування Чорноморського флоту Росії на території АРК, скасування вилучень із режиму вільної торгівлі, умови та темпи вступу обох держав у СОТ, постійні протиріччя із поставками енергоносіїв. Знайти оптимальний для обох країн механізм вирішення цих питань під силу новому поколінню політиків, громадських діячів та митців обох країн, які будуть керуватися насамперед національними інтересами, а не особистими емоціями, етнічними стереотипами та фобіями, які сьогодні часто впливають на встановлення рівноправної взаємодії двох держав. Наполегливий рух нашої країни до європейських стандартів життя та демократизації суспільства на фоні наростання авторитарних тенденцій у нашого сусіда може впливати на те, що деякі російські політичні кола сприймають Україну як виклик для внутрішньої та, природно, зовнішньої політики Росії, що, звісно, поглиблює антагонізми між двома державами. Відносини двох держав повинні стати саме міжнародними, а не міжособистісними та міжгруповими, як зараз часто і є. Поглиблення міжкультурного діалогу між двома народами, взаємоповага, встановлення історичної справедливості — ці та багато інших питань повинні вирішити влада та громадськість обох держав.

Рита БЄЛКІНА, магістр державного управління, Сімферополь:

— З жодною країною у світі Україна не має стільки проблем, як у взаємовідносинах з Росією. За багато століть спільного життя й історії в нас сконцентрувалося стільки економічних, політичних, культурних навіть психологічних проблем і складностей, що їх вистачить ще на багато десятиліть. У вирішенні їх зацікавлена, звичайно, й Росія, але Україна зацікавлена більше, тому що, на відміну від Росії, для України це проблеми, які визначають більшу частину як державного, так і приватного життя в країні. Хоча й для Росії це багато в чому визначальний чинник.

Проблема ускладнюється тим, що практично всі попередні покоління росіян і українців не вирішували проблеми в міждержавних взаємовідносинах, а лише накопичували їх. Це ж потрібно сказати й про останні 15 років незалежності України — проблеми ускладнювалися й нагромаджувалися, але не розв’язувалися. І лише наше покоління має їх вирішувати, тому що ми вже прийшли до тієї межі, коли ситуація вимагає граничної ясності, чіткості, розуміння й уже не може далі ускладнюватися. У принципі, відносини України й Росії як держав, українців і росіян як двох народів — це також одне з питань національної безпеки України, й для того, щоб країна могла успішно розвиватися далі, настав час відповісти на всі запитання, порушені історією, політикою, економікою за багато століть.

Я вважаю, що в майбутні 30—40 років ми не справимося з цим завданням. Звичайно, окремі проблеми в тій чи іншій мірі вирішуватимуться. Безсумнівно, що у відносинах наших державних діячів буде більше взаєморозуміння, що можуть бути спільно узгоджені питання кордонів, взаємної торгівлі, знято багато складностей у трактуванні історії й політики. Мабуть, найсерйознiшим пробним каменем, на якому буде перевірена зрілість України й Росії як країн-сусідок, буде 2017 рік, коли політикам обох країн доведеться ухвалити рішення про долю Чорноморського флоту. Сьогодні неможливо сказати, як вона буде вирішена, але віриться, що як рішення про продовження оренди, так і рішення про вихід прийматимуться вільно, зважено, безконфліктно, й з урахуванням національних інтересів України й Росії. І це найголовніше для нашого майбутнього. Іншим полігоном для випробувань буде економічна сфера. Жодного сумніву, будуть розв’язані проблеми переходу як України, так і Росії на світові ціни у взаємній торгівлі, будуть створені зони вільної торгівлі, обидві країни вступлять у світові організації, що значно підвищить їхній статус на світовій арені. Будуть вирішені й проблеми мов, принаймні, я вважаю, мови перестануть бути чинником політики, й лише в такому випадку їхній взаємний вплив і проникнення, взаємозбагачення в культурній сфері значно зросте. Тоді, нарешті, обидві країни зможуть сказати, що спадщину радянського минулого, важку спадщину комуністичного режиму вже подолано — Україна та Росія вступили в нову еру взаємовідносин.

Але замість вирішених можуть виникнути нові, непередбачені проблеми, про які ми сьогодні ще не можемо навіть здогадуватися. Тому можна зробити висновок, що в майбутні 30—40 років буде закладено лише підґрунтя для подальшого безконфліктного розвитку взаємовідносин України й Росії.

Христина БУРІЛОВА, студентка Східноукраїнського національного університету, м. Луганськ:

— На мій погляд, цю проблему необхідно розглядати й розв’язувати, виходячи з двох самостійних блоків питань. Основний камінь спотикання — якими ми хочемо бачити взаємовідносини наших країн у перспективі, років десь за п’ятнадцять: це рівноправні, юридично оформлені, договірні відносини — чи залежні, спрямовані на розв’язання певних спірних питань різними групами політиків двох держав? Поки ми спостерігаємо другий варіант, але продовження політики «загравання» з Росією може спричинити поступову втрату незалежності. Слід пригадати окремі фрагменти української історії, коли гетьмани їздили на поклін до російських самодержців. Тоді наш народ розплачувався втратою власної свободи й економічної самостійності в обмін на певні, нікчемні по суті, поступки прохачам. Узагалі, історія має чомусь навчити владу, однак нині ми спостерігаємо зворотний процес. Отже, перший блок питання, що розглядається, — це чітке визначення напряму розвитку відносин iз Російською Федерацією на державному рівні. Зараз політика «північного сусіди» має яскраво прагматичний характер, тому не варто сподіватися, що російський істеблішмент налаштований на відродження Радянського Союзу. Найімовірніше, це шовіністична риторика для Заходу, спрямована лише на відновлення минулої могутності. Світова практика свідчить: рівноправні відносини між двома державами, що багато віків входили до складу однієї імперії, можуть бути лише тоді, коли сторони чітко зафіксували свої позиції в договорах, які не зачіпають інтересів жодної з них. Щодо діючого нині так званого Великого договору між Росією та Україною стверджувати подібне не має підстав. Наприклад, розмір плати за базування флоту в Севастополі у жодному разі не відповідає аналогічним показникам у цивілізованих країнах, а газові домовленості взагалі нагадують гру в наперсток.

Упевнена, що головне завдання нинішнього молодого покоління — сприяти формуванню винятково прозорих і зважених підходів до розв’язання «російського» питання як з боку народних депутатів і владної еліти, так і суспільства — в особі впливових політичних партій і громадських організацій. Представників тридцятирічних у владних коридорах поки одиниці, тому виконувати це завдання маємо ми, двадцятирічні. Його виконання буде під силу активній частині молоді лише у разі докорінного реформування існуючої системи влади, залучення небайдужих до нинішніх реалій юнаків та дівчат, які, насамперед, прагнуть до кращого майбутнього. Сьогодні молодь бажає швидше жити по-європейськи, мало тих, хто замислюється про процес адаптації до цінностей такого суспільства. Росію вже охоплюють подібні настрої, вважаю, що це — плоди глобалізації сучасного світу. Слід давати перспективним молодим політикам своєрідну «путівку в життя», щоб вони не збагачувалися, як переважно відбувається нині, а дійсно мали бажання розв’язувати державні проблеми на благо суспільства.

Другий блок питань — це, звичайно ж, налагодження відносин добросусідства на побутовому рівні. Я маю на увазі й відмову суспільства від хибної практики демонстрації неадекватних думок відомих політиків і державних діячів, що викликають суперечливі настрої в суспільстві, й відродження культурного обміну між країнами. Нічого не можна змінити в економічному плані, адже суб’єкти господарювання самостійно налагодять взаємовигідні відносини. Однак бізнесменам обох держав слід створювати сприятливі умови на рівні держави, як, утім, і трудовим мігрантам з України. Завдання молоді при цьому, на мою думку, — досконально вивчати прогресивний досвід керування країною й намагатися прискорити впровадження таких принципів у життя, вимагаючи їх юридичного оформлення й неухильного виконання від представників влади на всіх рівнях.

Данило МЄЩЕРЯКОВ, факультет права Державного університету, Вища школа економіки, м. Москва:

— Проблеми взаємовідносин наших країн трохи перебільшені. Я роблю цей висновок, виходячи з особистого досвіду: я дуже добре ставлюся до України, у мене там багато друзів і знайомих. Проблеми створюються політичними й навколополітичними колами, які не можуть змиритися з тим, що Україна — незалежна держава з усіма можливими наслідками.

Михайло ЧЕРВОННИЙ, факультет реклами Московського гуманітарного університету:

— У майбутньому проблеми вирішаться, бо, у принципі, Росія і Україна — це одна країна. Принаймні, у мене такі асоціації. Узагалі, напевно, нам було б не погано об’єднатися. Я точно був би не проти, у мене самого багато родичів в Українi.

Артем БУЛГАКОВ, системний адміністратор, 25 років, м. Донецьк:

— Проблеми у відносинах України та Росії не з’явилися з нізвідки. Це склалося історично, і практично кожне покоління українців стикається з якимось конфліктом чи проблемою, пов’язаними з північним сусідою. Наприклад, нинішнє покоління наших громадян може недолюблювати Росію через історичнi події часів Сталіна — Голодомор, розкуркулення селян, протистояння радянської влади та ОУН-УПА в 1940-х роках.

Я гадаю, основна неприязнь України (особливо західної) до Росії — це відгомони сталінських репресій. Адже всі укази, так чи інакше, виходили з Москви, і деякі українці досі ототожнюють Сталіна і Росію, у них ще з тих часів залишилася злість на Москву, яка частково зачепила й молоде покоління.

Але я вважаю, що цю проблему можна вирішити вже зараз. Росіяни й українці можуть порозумітися між собою, проблема в іншому — деяким політикам, як російським, так і українським, просто вигідно розпалювати політичну обстановку та міжнаціональну ворожнечу для досягнення своїх власних інтересів. І якщо ця «політична ворожнеча» припиниться, українці — і передусім наше молоде покоління — самі зрозуміють, що сусіднім країнам краще й вигідніше «жити дружно». Як приклад, можна навести існуючі добрі стосунки між Польщею та Україною. Адже протягом багатьох сторіч між цими країнами також не одноразово виникали конфлікти, однак зараз вони активно співпрацюють, беруть участь у житті одна одної, співчувають одна однiй, і найголовніше — не тримають одна на одну ніякого зла. І у відносинах з Росією, я гадаю, також потрібно передусім уміти забувати погане й рухатися назустріч одна одній. Гадаю, що при бажанні, це під силу будь-якому поколінню.

Юрій МАРУСИК, студент Кам’янець-Подільського державного університету:

— Російсько-українські відносини. Що це? Для того, щоб дати відповідь на це запитання, необхідно поринути у сторінки історії, де яскраво висвітлено всі риси наших взаємин. Гортаючи ці сторінки, можна зустріти безліч фактів, які свідчать як про добросусідські відносини, так і про суттєві протиріччя. Переконливими прикладами криз наших взаємин є: Андрусівське перемир’я, Гадяцький договір, знищення Запорізької Січі, діяльність УПА... Таких прикладів можна знайти безліч. Але були й позитивні сторони, що впливали на консолідацію відносин обох держав. Серед них можна виділити різні види допомоги під час Української національно-визвольної революції.

Але не можна жити лише минулим, слід рухатися вперед, будувати доброзичливі стосунки. Аналізуючи сучасний стан речей, можна з упевненістю стверджувати, що не завжди це залежить тільки від нас. Водночас, потрібно розуміти, що Росія є відносно сильним сусідом, з яким не можна спілкуватися лише ультиматумами. Сьогодні перед Україною постало питання щодо вибору зовнішньополітичного курсу, яке є болючим як для українського народу, так і для сусідів (зокрема, і Росії). Важко не помітити, як погіршилися українсько-російські відносини останнім часом. Цілком природно, що Росія намагається впливати на політику України, але інколи вона це робить нецивілізованими методами, що виявляються у «митних і газових війнах». У нас, студентів, є надія, що з приїздом в Україну президента Росії Володимира Путіна відносини поміж нашими державами поліпшаться.

Роман ТАШЛИЦЬКИЙ, викладач Міжнародного економіко-гуманітарного університету ім. С. Дем’янчука, 25 років, м. Рівне:

— Звісно, проблеми взаємовідносин між Україною та Росією виникли не за один день, тому й на їх вирішення піде немало часу. Скажімо, та ж Польща, з якою в нас не завжди було все безхмарно, зараз визнала свої помилки і цілком цивілізовано будує свої стосунки з Україною. Росія ж після стількох століть гноблення не те що не визнала помилок, а продовжує вустами своїх провідних політиків претендувати на нашу територію в Криму, нехтувати фактами про Голодомор чи й просто тримати нас у своїй сфері впливу, втручаючись у наші внутрішньодержавні справи (згадаймо хоча б літні події у Феодосії). Звичайно, при владі (як в Україні, так і в Росії) зараз політики ще старого покоління — можливо, тому їм не вдається вийти за межі стереотипу відносин «господар—васал».

Молодь, яка зараз закінчує навчання і вступає в активне життя, вчила вже зовсім іншу історію, для них столиця — однозначно Київ, а прапор — синьо-жовтий. Не знаю як у Росії, але, по- моєму, молодь там теж уже не має імперських амбіцій, їм вистачає їхньої Росії. Хоча, з іншого боку, дещо зверхнє ставлення до колишніх радянських республік зберігається — це можна простежити хоча б на численних Інтернет-форумах. Проте цьому поколінню не «вбивали» роками в голову міфи про «старшого» і «молодшого» брата, їм набагато легше знайти спільну мову на засадах рівності. Але все залежить від обох сторін.

Що ж стосується власне українців, їм треба навчитися поважати себе. Коли Сполучені Штати перестали бути Британською колонією, вони ще довгий час намагалися наслідувати «Центр» — наприклад, письменники намагалися повторити вишуканий стиль англійців, але виходила нікудишня писанина. Поки Марк Твен не відкинув усе це і не написав по- своєму — іноді грубо, іноді надто просто, але автентично по-американськи. Тоді їхня література почала викликати зацікавлення. Зараз ми у подібній ситуації, наші митці, співаки постійно озираються: чи не гірше, мовляв, ніж у Москві. Поки у нас Андруховичів чи Вакарчуків будуть рахувати одиницями, у нас буде це відчуття вторинності, що заважає розправити плечі перш за все для самих собе.

Крім того, звичайно, потрібно розвивати економіку. У «помаранчевої» команди були далекоглядні та гідні похвали плани щодо «європеїзації» України — і у соціальному плані, і в культурному. Поки Росія через газовий повідець не відтягнула нас, мов заблукавшу собачку назад, — мовляв, забули від кого залежите? Ось і пішли всі кошти від «Криворіжсталі» не на розвиток нашої економіки, а на оплату газових рахунків. І допоки ми не зможемо заробляти на себе достатньо, щоб не мерзнути взимку від тривіального підвищення ціни на кубометр газу — рівних взаємовідносин теж не буде.

Як на мене, говорити про те, що вже це молоде покоління заживе безхмарно з нашими північними сусідами, зарано. Проте відносини будуть кращими, ніж вони були і є: зрештою, напруження ніколи не було на користь ні їм, ні нам. Молодь зараз не обмежена географічними кордонами, вона бачить світ і розуміє, що пора жити цивілізовано.

Андрій КАВУНЕЦЬ, голова Вінницької обласної молодіжної ліги молоді, 28 років:

— Багато конфліктів між Україною і Росією просто надумані або переведені із площини економічної, культурної в політичну. Так, скажімо, мовне питання. Не справа в «наступі» російської, справа в тому, що національна не на належному рівні. Чи питання газу — це питання економічне, на якому роблять політику. І саме молодь , яка виросла на зламі часів, може швидко адаптовуватися і розрізняти об’єктивне від суб’єктивного, а також дивитись у глиб проблеми, відокремлюючи її від інших чинників. Якщо дивитись на прикладі нашого регіону, то, наприклад, наша молодіжна організація співпрацює з усіма іншими не зважаючи на те — помаранчевий хтось, біло-блакитний — чи якійсь. Так само з часом це вийде на міждержавний рівень. Коли наше покоління прийде до органів влади, як в Росії так і в Україні, тоді легше буде спілкуватись представникам обох країн.

Іван КАПСАМУН, студент IV курсу відділення політології Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова:

— Проблема полягає в тому, що і в Україні, і в Росії існує велика прірва між владою й суспільством, і сама проблема взаємовідносин двох країн більшою мірою стосується саме обох влад. У Росії на час другого терміну президентства Путіна проглядається певна стратегія розвитку держави, і сама держава має великий вплив на суспільство, чого не можна сказати про Україну. В Україні, що б не відбувалося сьогодні, за останні кілька років намітилася тенденція до демократизації, і значну роль в цьому відіграє суспільство, чого, в свою чергу, не можна сказати про Росію. Проблема взаємовідносин двох країн в майбутньому багато в чому залежить від їхнього подальшого розвитку. В Україні це залежить від усвідомлення свого місця в світі, визначення стратегії розвитку держави й, найголовніше, руху у бік реалізації цієї стратегії. У Росії ж це багато в чому залежить від визначення статусу країни у світовій політиці і її впливу на світову політику, від того, наскільки прагне Росія відродити статус світової чи регіональної держави. Усе це матиме безпосередній вплив на освіту, виховання, формування поглядів молодого покоління двох країн. І яка б не була соціалізація суспільства сьогодні, і в Україні, і в Росії, вона все ж таки є, і 15 років незалежного існування двох держав сформувало думку в молодого покоління (принаймні, в Україні), щодо подальшого самостійного існування, розвитку й процвітання країни. Думаю, що молоде покоління зможе розв’язати проблему лише в тому випадку, якщо з прагматизмом ставитиметься до взаємовідношення двох країн, скине стереотипи молодшого, старшого брата і т. д. Слід дивитися один на одного як на конкурентів у світовій політиці, економіці й діяти для реалізації власних національних інтересів. Особливо це стосується України, слід шукати ресурси всередині країни, а не ззовні, й ці ресурси криються в молодому поколінні.

Ольга БУРЛАКА, студентка IV курсу відділення політології Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова:

— Побоююсь, що саме між молодими поколіннями Росії й України існуватимуть найбільш глибокі протиріччя. Причиною такого песимістичного прогнозу є політика, що проводиться владою обох країн у сфері виховання, політичної культури, патріотизму, ставлення до своєї власної й чужої історії. І чим далі наші країни віддалятимуться одна від одної, тим більше посилюватиметься нерозуміння й взаємна підозрілість між нашими суспільствами. А ці почуття ніколи не вели до співробітництва й мирного, взаємовигідного існування. Лише вирішення спірних питань економіки, бізнесу, кордонів, історії на офіційному рівні й ведення діалогу, не зачіпаючи інтересів жодної з країн, можуть змінити взаємовідносини між українцями й росіянами на неофіційному рівні. Це слугуватиме гідним прикладом для майбутніх поколінь, які вже матимуть можливість підтримати позитивну тенденцію в розвитку відносин наших країн.