Незакінчена декомунізація

Юрій ПОКАЛЬЧУК, письменник:

— Для початку Комуністична партія України повинна відшкодувати моральні збитки, завдані всім в’язням сумління. Починаючи з мого покійного батька, який відсидів у Лук’янівській тюрмі за те, що був головою гуртка культури українського слова, й закінчуючи покійним Василем Стусом. Також відшкодувати ті моральні збитки, які завдав українському народу весь комуністичний режим, починаючи з Голодомору, а потім уже говорити про повернення майна. Я вважаю, що сама постановка питання просто ганебна.

Вчора від Печерської лаври йшла демонстрація християн, але чомусь з російськими та радянськими прапорами. Це провокація, за якою стоїть абсолютно чітко поставлена лінія російської комуністичної імперії, яка успадкувала систему «розділяй і владарюй». Моя ж позиція дуже чітка. Я спочатку був проти того, що в нас дозволили Комуністичну партію, а потім збагнув, що момент заборони завжди викликає підпільні дії та боротьбу за права. Але перед тим, як висловлювати свої претензії на права володіння, наприклад, будинками, комуністи повинні відшкодувати українській землі всю ту біду, яку вони їй принесли.

Петро КРАЛЮК, професор Острозької академії:

— Питання про майно колишньої КПРС піднімається не перший і, боюся, не останній раз. Нинішня КПУ, знайшовши своє місце в політичній структурі сучасної України, фактично стала партією парламентського типу. Вона переймається тим, щоб отримати певну кількість місць у Верховній Раді, а для цього, звісно, не завадять гроші та інші матеріальні цінності. Наприклад, приміщення. Тим більше, що колишні приміщення обкомів КПРС розташовані в привабливих місцях столиці України, обласних та районних центрів. Надання частини цих приміщень Компартії означає створення нерівноправних умов політичної гри. Тим самим Компартія отримала б певні переваги перед іншими партіями, які ведуть боротьбу за місця в парламенті.

Щодо юридичного боку справи, не беруся судити. А щодо морального — то тут є питання. По перше, колишня КПРС і нинішня КПУ — це далеко не одне й те саме.

Колишні боси КПРС опинилися в інших партіях. У КПУ пішла переважно комуністична номенклатура другого чи третього плану. По друге, майно КПРС реально створювалося не лише членами цієї партії, але й усім «радянським народом». Тому, з цього погляду, досить сумнівним виглядає питання про передачу частини майна в руки нинішньої Компартії України.

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ , заступник директора Інституту історії України НАНУ:

— За радянських часів комуністична партія була державною партією. Коли КПРС заборонили, то вона зникла і її майно перейшло новоствореній державі, яка сформувалася народом. Справа в тім, що попередня радянська система влади нібито була конституційною, але вона базувалася на виборах, контрольованих партією — партією, яка здійснювала диктатуру. Її ніхто не обирав, але вона існувала з десятиліття в десятиліття. Перші особи в цій партії визначалися не голосуванням, не престолонаслідуванням, як у монархії, а в процесі гострої боротьби, як після Леніна чи Сталіна, або в результаті домовленості, як після Брежнєва. Власне кажучи, конституційна реформа Горбачова цю систему приходу до влади ліквідувала. Було вирішено, що партія віддає свої прерогативи саме радянській владі. Отже, Компартія позбулася всіх владних функцій. Після того кожна з республіканських Верховних Рад стала представником всієї влади. Партія вже відійшла на другий план, хоча вона ще існувала. Отже, повноваження державної партії, коли вона могла забирати собі чи передавати на свій баланс все, що завгодно, зникли після того, як вона втратила державний статус. Тому партія, яка вважає себе ідеологічним наступником КПРС, але фактично не може бути ним (через те, що КПРС зійшла з історичної сцени в результаті народної революції, в яку переросла горбачовська перебудова), не має ні юридичних, ні моральних прав на майно колишньої КПРС.