...Ніхто не голосував проти
Тепер 12 квітня Президент Янукович може з чистим сумлінням їхати до США. Йому не доведеться відповідати на неприємне запитання про легітимність коаліції. Нинішня коаліція, створена на основі ПР, КПУ, Блоку Литвина і ще декількох депутатів-одинаків, визнана легітимною.
Примітно, що країна про рішення КС дізналася ще задовго до офіційного оголошення від першого віце-прем’єра Андрія Клюєва. «Слава Богу, в Україні з’явилася стабільна влада», — заявив він у Севастополі, представляючи нового голову міськадміністрації Валерія Саратова.
Виявилось, один і той самий суд може по-різному трактувати одну й ту ж саму норму Конституції. У недалекому минулому, 17 березня 2008 року, КС заявив, що коаліція формується лише фракціями. Тепер у рішенні суду чорним по білому написано: «...Окремі народні депутати, зокрема ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали утворення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, мають право брати участь у формуванні коаліції».
Своє рішення судді обгрунтували окремими положеннями Конституції України, а також положеннями зміненого в лютому Регламенту Верховної Ради. Вийшло, що Регламент сильніший за Конституцію. Хоча, мабуть, сильнішою виявилася політична доцільність.
Які наслідки для країни матиме це рішення?
По-перше, це, безумовно, викличе нову хвилю перетікання окремих депутатів до правлячої коаліції. Конституційний Суд у своєму вердикті фактично благословив інститут позафракційних депутатів. Зараз у коаліції 240 депутатів. Якщо їхня чисельність дійде до 260, це значно зменшить вплив «міноритарних» партнерів — комуністів та литвинівців. Вони вже не зможуть шантажувати Партію регіонів виходом із коаліції.
По-друге. Нинішня влада ще більше підсилить свої позиції. По суті, виникає ризик монополізації влади в руках однієї політичної сили, а це прямий шлях до авторитаризму.
І нарешті, остаточно стало зрозуміло, що в Україні відсутня незалежна конституційна юстиція. Це вже не перше кон’юнктурне рішення, яке ухвалює наш Конституційний Суд. І, напевно, не останнє. Довіри до цього інституту в суспільстві вже давно немає. Конституційний Суд постійно опинявся в епіцентрі політичного протистояння.
Ми запитали експертів «Дня»: а чи потрібний Україні взагалі такий орган юрисдикції? Адже в багатьох державах світу ніякого Конституційного Суду й близько немає. Ми також попросили експертів прокоментувати останнє рішення КС.
КОМЕНТАРІ
Ігор ПРОСЯНИК, головний юрист Громадської правозахисної організації «Юрист Плюс»:
— В умовах забезпечення правильного застосування норм Конституції Конституційний Суд є важливим і потрібним інструментом. У багатьох державах немає конституційних судів, а повноваження визначати конституційність законів (і скасовувати ті з них, що суперечать Конституції) має Верховний суд. Як, наприклад, у США або Швейцарії. Ураховуючи те, що політичні й правові традиції в незалежній Україні не встигли сформуватися, існування КС, безумовно, є необхідним. Інша справа, що КС стає й навіть уже став політичним інструментом. Це спільне місце для всієї судової системи. Посилює ситуацію ще й неймовірна кількість підзаконних актів, які видають різні органи й відомства і які в більшості випадків суперечать чинному законодавству та, незважаючи на відсутність офіційної реєстрації в Мін’юсті України, використовуються в регулюванні правових відносин. За непростої правової обстановки, що зараз склалася, виникає низка суперечливих питань у різних галузях права, які, у свою чергу, впливають на загальний устрій і життєдіяльність суспільства й держави. Не секрет, що ті чи інші рішення КС мають упереджений характер. Проте багато в чому це навіть не питання механізму роботи судової системи (хоча виборній схемі призначення суддів, безумовно, варто давати перевагу). Це радше питання фактичного стану суспільства. Адже КС, так само як і прокуратура або ВР, є лише віддзеркаленням загального стану морального настрою соціуму. Те чи інше рішення Конституційного Суду, припустімо, з питання коаліції, небезпечне не стільки для коаліції або опозиції, скільки для самого суду з точки зору делегітимізації його як найвищого органу юридичного арбітражу. Не можна спочатку приймати одне рішення, а потім по заявці його скасовувати. Цілком очікувано, що зі зміною співвідношення сил у новій Верховній Раді судді знову можуть прийняти рішення, яке вони вже були скасували. Така постановка питання робить КС кон’юнктурнішим за будь-якого найбільш упередженого містечкового судового органу. На мій погляд, для найефективнішої роботи КСУ й підпорядкування його лише закону необхідно провести судову реформу, за якої склад судів загальної юрисдикції формувався б шляхом прямих виборів громадянами України, за прикладом мажоритарної системи виборів. Потім із судів загальної юрисдикції формувалася б рада суддів, яка, у свою чергу, володіла б повноваженнями формувати, обирати членів КСУ. Основна ідея полягає в тому, щоб зменшити вплив на цей орган Судової влади органів державної влади в особі Верховної Ради, Президента України, Кабінету Міністрів. Лише за таких умов формування всієї судової влади України ми можемо розраховувати на незалежність і ефективність КСУ.
Віктор ПУШКІН, професор, директор Інституту гуманітарних проблем Національного гірничого університету, Дніпропетровськ:
— Слід сказати, що конституційні суди є не в усіх країнах. У деяких державах ці функції виконує Верховний Суд, в інших — парламент. Тобто практика існує різна. В Україні Конституційний Суд — це істина в останній інстанції. Ніхто не може скасувати його рішення. Проте в ситуації, яка складається в нашій країні, він нерідко потрапляє під вплив тієї або іншої політичної сили. Передовсім тому, що система формування суду — квотна. Адже третину Конституційного суду призначає Президент, третину вибирає Верховна Рада й ще третину — з’їзд суддів. Досі так виходило, що фактично судді Конституційного Суду відображали інтереси тих політичних сил, які впливали на їх призначення. Але насправді Конституційний Суд має складатися з незалежних професійних юристів — фахівців із конституційного права. На жаль, таких фахівців в Україні можна по пальцях перелічити. Замість цього ми бачимо людей з різних регіонів, близьких до тих чи інших політичних сил. І доти, доки існуватиме квотний принцип, Конституційний Суд не убезпечений від зовнішніх впливів і навіть прямого втручання в його роботу. На мою думку, було б краще, якби функції Конституційного Суду виконувала Верховна Рада, адже саме вона розробляла й приймала Конституцію України. Тому парламент і повинен усувати наявні суперечності. Необхідно визнати, що в Україні весь час спостерігається колізія між нормами права й політичною доцільністю. Якщо строго виконувати норми права, то тоді формування парламентської коаліції й уряду затягнулося б до літа або до осені, а тим часом в країні наростав би хаос. При цьому слід визнати, що норми права було принесено в жертву політичній доцільності 2004 року під час помаранчевої революції, і Ю. Тимошенко неодноразово брала участь у цьому беззаконні. Це стосується й так званого третього туру президентських виборів, і розгону парламенту, а тепер вона сама пожинає плоди. Думаю, що й зараз Конституційний Суд керуватиметься у своїх рішеннях тим, що, якщо визнати формування коаліції незаконним, наслідки можуть бути дуже тяжкими. У такому разі потрібно розпускати Верховну Раду й оголошувати дострокові вибори. Діяльність нинішнього уряду виявиться нелегітимною й теоретично стає можливим повернення Юлії Тимошенко в крісло прем’єра через суд. Уявити такий сценарій практично неможливо, тому існування нинішньої парламентської коаліції буде визнано обѓрунтованим.
Юрій ЯКИМЕНКО, директор політико-правових програм Українського центру економічних та політичних досліджень ім. Разумкова:
— Так, є країни, де конституційного суду взагалі не існує, але в тих державах, де він є, ця судова інстанція відіграє дуже важливу роль. Конституційний суд в цих країнах виступає верховним арбітром, що забезпечує верховенство конституційного інтересу над частковими інтересами, які відображаються в діяльності органів представницької влади. Фактично він обмежує владу тимчасової більшості, яка утворюються в парламентах різних країн, оскільки виступає, перш за все, з конституційних позицій. Роль КС в цих країнах полягає в тому, що він не бере до уваги поточні, кон’юнктурні моменти, впливи політичних партій, а стоїть на позиціях загальності та букви Конституції країни. В цьому найголовніша місія конституційного суду будь-якої держави. В Україні КС — єдиний орган конституційної юрисдикції. Його рішення є обов’язковими і не підлягають оскарженню. Судді мають дев’ятирічний термін діяльності, і це повинно убезпечувати їх від ситуативних політичних впливів. Разом з тим, зрозуміло, що їм доводиться тлумачити дуже чутливі з політичної точки зору проблеми. І тут виникає питання: чи буде суд стояти на ѓрунті принципів чи на основі ситуативної логіки, керуючись міркуваннями політичної доцільності та стабільності? Що стосується рішення щодо законності діючої коаліції, то не слід забувати, що є рішення КС, датоване вереснем 2008 року, яке чітко роз’яснює правила створення коаліції в парламенті. Там є позиції, що не викликають подвійного тлумачення. До складу коаліції можуть входити тільки депутати, які є членами тих фракцій, які сформували коаліцію. Саме належність депутатів до цих фракцій відіграє визначальну роль в утворення коаліції. Тому логічно було б брати це рішення до уваги, приймаючи нове тлумачення. Можна, звичайно, нарікати на певні рішення Конституційного Суду, які були політично кон’юнктурними. Наприклад, про третій термін президентства Леоніда Кучми. Але, разом з тим, КС приймав і важливі для країни рішення, які повністю відповідали букві Конституції. І таких рішень більше. Критичний момент у діяльності КС не є підставою для заперечення доцільності існування цього органу. У випадку його ліквідації не залишиться жодного органу, що був би над політичною ситуацію і відстоював би найвищий закон держави.
Віктор МУСІЯКА, професор права:
— Так, дійсно, деякі країни не мають Конституційного Суду, адже і Верховний Суд може бути наділений повноваженнями тлумачення норм права. Кон’юнктурність рішень визначається виключно політичними оцінками. З точки зору правової професійності, Конституційний Суд в державі є необхідністю. Для підняття престижу інституції є ряд заходів, які можуть підвищити довіру суспільства до діяльності Конституційного Суду: По-перше, це повністю аполітичний професійний підбір кадрів. Суддя не повинен представляти політичні сили, а має уособлювати верховенство права і справедливості. Тим паче не має бути «ручним» у тієї сили, яка його призначила на посаду (Президент, Верховна Рада, З’їзд суддів). По-друге, відсутність впливу на суддів і суд. Є відповідні норми Кримінального кодексу, що передбачають кримінальну відповідальність за вплив на суддів, за спроби дискредитувати суд як такий, завадити професійній діяльності суддів. Проте до них ніхто, в тому числі судді, не апелюють. Той же голова КС мав би звертатися до Генеральної прокуратури, Президента, Верховної Ради, щоб вони захистили честь та гідність суду і притягнули б до відповідальності осіб, які зумисне дискредитують довіру до суду і використовують різні засоби впливу на суддів або на суспільну думку з метою винесення потрібних рішень. Якби ці дві позиції виконувалися в рамках Конституції та законів, не виникало б жодних сумнівів та нарікань на рішення Конституційного Суду. Є чимало рішень суддів різних рівнів, що можуть стати зразком аналізу конституційно-правової матерії, але є і такі, що жодної критики не витримують. Коли я читаю рішення Конституційного Суду і розумію, що документ дуже слабкий з професійної точки зору, що його витягнули мало не за вуха, тоді я можу припустити якийсь вплив на суддів. Проте без доведення в судовому порядку ні мої, ні чиїсь інші припущення не матимуть значення. Можна зовсім не погоджуватися з рішенням, але відгукатися несхвально про сам КС і його суддів — це дуже непрофесійно, як з точки зору професійної етики, так і з точки зору громадянина. Оскільки це рішення для нас є обов’язковим і оскарженню не підлягає.
