Нова місія

До Іраку буде відправлено 300 військових інструкторів НАТО. Таке рішення стало підсумком неформальної зустрічі міністрів оборони країн-членів Альянсу в Румунії. Легко це рішення навряд чи далося, якщо згадати, що проти будь-якого залучення сил Альянсу до іракських справ виступали держави так званої «старої Європи» — Франція та Німеччина.

Вочевидь, іншим партнерам по НАТО (а саме — США) вдалося дещо приборкати зовнішньополітичні амбіції Парижа та Берліна. Тим більше, що жодних формальних перешкод для подальшого французько-німецького опору не існувало. Спершу ці країни розглядали навіть мінімальне залучення НАТО до вирішення проблем Іраку як фактичну легітимацію минулорічної воєнної кампанії США. Кілька місяців тому Франція та Німеччина наполягали, що підтримають відправку лише військових інструкторів до Іраку й лише в тому випадку, якщо сам Багдад звернеться з таким проханням. Іракське керівництво не примусило довго чекати, й необхідне звернення до НАТО було відправлено. Більше того — місяць тому в штаб-квартирі Альянсу побував тимчасовий президент Іраку шейх Газі аль- Явар, який звернувся до Північноатлантичного альянсу по невідкладну допомогу. Цьому передував приїзд до Брюсселя іракського міністра закордонних справ Хош’яра Зебарі (першого в історії НАТО візиту іракського високопосадовця до цієї організації). Керівники держав і урядів країн НАТО схвалили рішення про надання Іраку допомоги у підготовці сил безпеки ще в червні нинішнього року. 30 липня в Іраку було створено Місію НАТО із практичної допомоги в підготовці особового складу сил безпеки. За її посередництва почалася підготовка ряду представників іракського штабного персоналу.

Зустріч міністрів оборони НАТО в Румунії лише спрямувала в практичне русло колишні декларації. Нагальність вирішення інструкторського питання пояснювалася тим, що невдовзі — у січні наступного року — в Іраку відбудуться перші загальні вибори. Зважаючи на те, що повоєнна країна досі потерпає від постійних спалахів насильства, надання додаткової допомоги виглядає як ніколи актуальним. Франції та Німеччині нічого не лишалося, як забути про давнi образи, хоч окремі застереження делегації «староєвропейців» висловили. Насамперед вони побоюються, що інструкторська місія може бути втягнута до бойових операцій в Іраку. Представники Сполучених Штатів, щоправда, відкидають такий розвиток подій, звертаючи увагу на те, що майже сорок натовців уже допомагають іракським військовослужбовцям, і жоден із них не брав участi у боях.

Перша хвиля військових інструкторів НАТО (із США, Великої Британії, Данії та Норвегії) має відбути до Іраку вже в листопаді. Для багатьох подібні строки виглядають фантастичними, однак керівництво Альянсу керується іншими мотивами. «Швидкість відіграє важливу роль. Цього хочуть самі іракці», — заявив за підсумками зустрічі в Румунії Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер. У цілому приблизно три тисячі вояків Альянсу мають бути відправлені до повоєнної країни з навчальною місією. На сьогодні Пентагон оцінює кількість навчених і екіпірованих іракських вояків у 100 тисяч осіб і вважає, що до загальних виборів, тобто до січня, ця цифра має бути доведена до 150 тисяч. Для цього, власне, й було схвалено рішення про створення військової академії поблизу Багдада. Міністри НАТО також піднімали питання про надання допомоги іракському уряду щодо оснащення нової армії та сил безпеки. Керівник Пентагону Дональд Рамсфельд звернувся з проханням як до членів Альянсу, так і до тих держав, які не входять до організації, допомогти іракцям у вирішенні цієї проблеми (звичайно, на добровільних і безоплатних засадах).

Вочевидь, кільком сотням інструкторів буде надто складно досягнути поставлених завдань упродовж двох- трьох місяців, однак НАТО звертає увагу на довгостроковість своєї місії. Для Альянсу в час внутрішнього реформування важливо довести як собі, так і всьому світу, що 26 держав-членів готові до нових викликів. Ні для кого не секрет, що головним лобістом натовського залучення до іракських справ були Сполучені Штати. Останнє рішення НАТО дозволить Білому дому обеззброїти своїх супротивників від опозиційної Демократичної партії, які дорікають Джорджеві Бушу, що його дії в зовнішній політиці не мають підтримки союзників.