Нове життя «хати-читальнi»

Завтра святкуємо Всеукраїнський день працівників бібліотек. Певна установка — бібліотеки, а особливо невеликі районні, закриваються одна за одною і грошей на поповнення фондів катастрофічно не вистачає — чомусь досить поширена сьогодні. На щастя, все не так уже й погано. Зі слів начальника відділу бібліотек Міністерства культури та мистецтв Тетяни Прокошевої, бібліотеки — це одна з небагатьох галузей, у якій особливих проблем не виникає. Вони фінансуються, фонди оновлюються, з кожним днем все більше й більше обласних бібліотек країни відкриває свої сторінки в Інтернеті, що вже саме по собі дозволяє судити про їх високий рівень. Ремонти у бібліотеках проводяться регулярно, книги не сиріють та не дістаються гризунам. А нещодавно було розроблено програму поповнення фондів бібліотек, яка на сьогоднішній момент знаходиться на розгляді у Кабміні.

Однак діяльність бібліотек дуже різноманітна, щоб судити про цю сферу виключно як про об’єкт державної політики. Бібліотеки включають у себе три компоненти: культурний, інформаційний та пізнавальний, а відповідно, поле діяльності у них неосяжне — від видачі книг до створення системи класифікації наукових знань. Тому при уважному розгляді проблеми побачити все-таки можна, і вони не такі вже й незначні як здається на перший погляд. Бібліотеки перестають виконувати свою безпосередню функцію — робити інформацію доступною населенню. Діяльність бібліотек безпосередньо пов’язана з книговидавництвом, яке у країні на сьогодні, на жаль, переживає не найкращі дні. Адже літературу з інших країн бібліотеки отримують через книгообмін, а якщо взамін дати нічого, то це означає, що книги, опубліковані за кордоном, ніяк не можуть потрапити на полиці українських бібліотек. Зі слів генерального директора Національної парламентської бібліотеки Анатолія Корнієнка, бібліотеки на сьогоднішній день не займають належного місця в інформаційному просторі України. Навіть підключення до Інтернету та надання читачам доступу до нього (звичайно, не безкоштовно) однаково себе не виправдовує, оскільки техніка застаріла, що провокує постійні збої, крім того, співробітники бібліотеки не завжди самі уміють з нею працювати. «Для того, щоб на сто відсотків працювати у Національній парламентській бібліотеці, необхідно володіти комп’ютером та знати як мінімум дві іноземнi мови. Люди ж з такими навичками рідко йдуть у бібліотеку через маленьку зарплату, тому нам доводиться виховувати кадри «без відриву від виробництва». Але потім вони все одно йдуть від нас на більш оплачувану роботу», — говорить А. Корнієнко.

Хоч, звичайно, центральні бібліотеки все ж не так потерпають від плинностi кадрів. Насамперед, ця проблема стосується невеликих бібліотек. У одній з «районок» Києва «Дню» сказали, що в штаті у них всього 2 людини, які за копійки, не покладаючи рук, працюють цілими днями. Теоретично, для того, щоб працювати бібліотекарем, необхідно закінчити підготовчі курси чи відповідний факультет вузу. Про останнє говорити на сьогоднішній день не доводиться, оскільки на цих факультетах традиційно великий недобір. Правда, наявність будь-якої вищої освіти у районних бібліотекарів — також вже рідкісне явище. Адже бібліотекар, в ідеалі, — це консультант у морі інформації. Ось і виходить, що робота бібліотекаря зводиться до канцелярської. Крім того, сьогодні столичні «сховища знань» стурбовані ще однією проблемою — територіальною. Нова «карта районів» столиці призвела до нерівномірного розподілу бібліотек. А це означає, що надалі фонди бібліотек вимушені будуть ділитися своїм багатством з новими сусідами, а деякі з них взагалі можуть закритися. Закриття бібліотек, без сумніву, спровокує хвилю невдоволення серед населення, оскільки, зі слів заступника директора Центральної районної бібліотеки Мінського району Катерини Адоніної, останнім часом попит на книги у декілька разів збільшився. Звичайно, в основному, це стосується учбової літератури. Багато підручників, які відсутні у шкільних бібліотеках і які учні не в змозі придбати самостійно, читаються та конспектуються саме тут. Крім молоді, яка навчається, багато у бібліотеці й пенсіонерів, які через те, що у них немає можливості купити чи підписатися на періодичні видання, приходять почитати їх безкоштовно у бібліотеці.

Таким чином, думку про деградацію найбільш читаючої країни і про прогресуюче безкультур’я можна з успіхом спростувати. Але все ж мало районних бібліотек можуть порадувати своїх читачів цікавою новинкою художньої, наукової літератури чи доступом до Інтернету. Адже часи «хати-читальні» давно минули.