Образ України на Заході: еквілібрист iз Чорнобилем

У свідомості багатьох європейців Україна, як і Росія, розташована якщо не на іншому континенті, то, принаймні, за межами європейської цивілізації. Саме тому, пояснювали кореспондентові «Дня» в різних установах, часто доводиться чути, що приймати її коли-небудь до Європейського Союзу — це все одно, що приймати Мексику до США. Останнім у такому дусі досить не дипломатично висловився голова комітету Європейської Комісії з розширення ЄС Гюнтер Ферхойген. Однак, запевняють представники західної дипломатії, повної ясності з цього питання в головах відповідальних осіб немає. «Не варто ставити запитання, на які в нас немає відповіді», — сказав один дипломат, який просив не називати ні його іменi, ні його країни. Для фахівців-дипломатів, експертів, аналітиків беззаперечним є той факт, що Україна — все-таки в Європі. Але зараз вона ні економічно, ні політично не може відповідати стандартам, необхідним для вступу до Європейського Союзу, написала «Файненшл Таймс». «Що стосується України, то ми ще не вирішили, як саме трактувати цей випадок», — наводить французька «Ліберасьйон» слова міністра закордонних справ Франції Юбера Ведріна.

І в той же час, як зізнався в розмові з кореспондентом «Дня» один з французьких дипломатів, останнім часом образ України серед фахівців дещо кращає. По-перше, за його словами, її закордонну політику визнають за безпомилкову. Україна в даному випадку виглядає еквілібристом, який, балансуючи на тонкому дроті між Росією та Заходом, не зробив жодного неправильного кроку. По- друге, за позитивну ознаку сприймається те, що Україна, на відміну від Росії, начисто позбавлена якихось проявів імперіалізму (хоча де б їм узятися? — В.З. ). По-третє, обрання Леоніда Кучми на другий термін сприймається як символ того, що Україна вже не поверне назад, що намагається зробити її сусідка Білорусь. Це відчуття підкреслюється рішучою відмовою Кучми від вступу до російсько-білоруського союзу. Для експертів досі щось значить те, що Україна свого часу (хоча й не без тиску Заходу) погодилася позбутися розташованого на її території ядерного арсеналу, а потім, після не менш важких переговорів із «сімкою» погодилася закрити ЧАЕС. І для всіх — Україна розташована на кордоні між Європою й чимось.

З одного боку, це все нагадує надзвичайно стандартні фрази західних керівників на тему — «Україна є дуже важливим партнером для Європейського Союзу».

З іншого — видається й так, що оптимізм експерта Німецького товариства зовнішньої політики Александера Рара, переконаного, що насправді відносини між Україною та Заходом розвиваються дуже добре, має під собою підстави, хоча, може бути, й не завжди помітні неозброєним оком.

Французький дипломат, який закликає не надто переживати з приводу постійної затяжки часу Європейським Союзом, що вже рік як не може визначитися із своєю стратегією відносин з Україною, теж очевидно, має рацію. Адже будь-яка стратегія може застаріти вже в момент її опублікування.

Стратегія стратегією, але разом з визнанням важливості України для європейської стабільності, разом зі ще не втраченою до кінця доброзичливістю, разом із поступовим зростанням інтересу західної преси до України, є багато речей, які представників Заходу просто дивують. Це й питання — як можна так бездарно розпорядитися ресурсами (людськими, земельними, промисловими)? Це й заплутане законодавство, яке неможливо не порушувати.

Це й страшенна залежність України від російських енергоносіїв та російського ринку. Тому виникає питання: а чи можна говорити про справжню незалежність за таких умов?

Нарешті, для західного розуму лишається незрозумілим, чому жителі українського Сходу та Півдня не вважають себе українцями й не бажають сприймати українську мову.

Очевидно, таких питань виникне з часом ще багато.

Очевидно, що Україна ще має багато чого повчитися — перш за все, бути собою, згадати, що не все відразу робиться — й завжди мати на увазі, що психологічні стереотипи ламаються найважче.

Навряд чи Україна має комусь, крім самої себе, доводити, що вона дійсно є й буде європейською державою. Мабуть, було б краще зосередитися на тому, щоб дати своїм громадянам жити за європейськими стандартами — тоді й тональність розмов напевне буде іншою.