Олександр Солженіцин убачив кампанію «більшовицького агітпропу» в Україні. Жаль...

Російський письменник, лауреат Нобелівської премії Олександр Солженіцин засудив спроби нинішніх українських політиків переконати світову спільноту в тому, що голод 30 хроків, іменований «Голодомором», був геноцидом, спрямованим лише проти української нації. У статті «Посварити рідні народи?», опублікованій у газеті «Известия», О. Солженіцин зазначає, що «з 1917 року нам, радянським жителям, яку тільки безсоромну, хоч і безглузду, брехню не довелося почути й покірно проковтнути». За словами письменника, «такий провокаторський вигук про «геноцид» почав зароджуватися через десятиліття — спершу потаємно, в затхлих шовіністичних умах, злобно налаштованих проти «москалів», — а тепер піднісся й у державні кола нинішньої України, отже, й лихі заверти, що перехлеснули більшовицький Агітпроп?». Тим часом, як зазначає О. Солженіцин, жителі Західних країн, до яких апелюють українські політики, не стикалися у своїй історії з «жахливими спотвореннями історичних подій», подібними до тих, що мали місце в колишньому СРСР. «У них не було мотиву накопичувати захисний імунітет від неосяжної зухвалості й обсягів такої брехні», — підкреслює письменник.

КОМЕНТАРI

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»:

— Ми не будемо сперечатися загалом з точкою зору Нобелівського лауреата, зауважимо лише, що заклик і вимога визнати Голодомор 1932— 1933 років геноцидом української нації не означає твердження, що тоді гинули виключно й лише українці. Така екстремістська точка зору підтримки в Україні не отримає. Ми пам’ятаємо й про те, що 40% казахів загинули тоді ж від страшного голоду, й про голод у Поволжі, на Дону (почитаймо листи Шолохова!).

Але йдеться про інше. Про планомірну й свідому політику знищення духовного, матеріального й державного (нехай навіть у формі «союзної» державності в складі СРСР) базису української нації. І не віриться, що великий сучасний російський письменник Олександр Ісайович Солженіцин, який зробив величезний внесок у справу повалення Радянської Імперії, цього не розуміє.

Ймовірно, в цьому випадку Солженіцин — громадський діяч з певними політичними поглядами затулив собою Солженіцина — великого художника слова. А тим часом, повчально нагадати, як він писав про Голод в Україні років 40 тому, в романі «В колі першому». Один з головних героїв цього твору Рубін, у юності фанатично віруючий марксист (його прототип — чудовий поет і громадський діяч Лев Копелєв, друг Солженіцина) згадує наприкінці 40-х років, сидячи вже в сталінському концтаборі, як у страшному 33-му «колективізував» українські села. Як і в пушкінському «Бенкеті під час чуми», візник смерті приїжджав до тих сел щоранку й викрикував спочатку: «Небіжчики є? Виносьте. — А незабаром і так: Є? Є хто живий?». І от тепер Рубін, тоді «затятий» комсомолець, відчуває: «Цей спогад вбито в голову. Закарбовано розпеченим залізом. Пече. І здається подеколи: рани тобі — за це! В’язниця тобі — за це! Хвороби тобі — за це!».

Так писав Солженіцин-митець. Свого часу й Солженіцин — яскравий публіцист теж писав про те, що він «ніколи не забував ніяких страждань українського народу, особливо страшний великий Голод його, який забрав 6 мільйонів життів». Узагалі, в російській літературі Солженіцин (нарівні з Василем Гроссманом) був, схоже, першим, хто торкнувся цієї страшної теми. Чим же пояснити таку еволюцію в поглядах письменника зараз? А тим же, що спонукало Пушкіна заявити: «Славянские ль ручьи сольются в русском море, Оно ль иссякнут — вот вопрос!», а Достоєвського писати про те, що Росія має повне право приєднати до себе Константинополь і всі середземноморські протоки. Саме цим і страшний гіпноз імперії, що він одурманює й великі, яскраві особистості — такі, як Солженіцин...

Роман КРУЦИК, директор громадської організації «Меморіал», директор Музею совєтської окупації:

— Ми знаємо Солженіцина з його епопеї «Архіпелаг ГУЛАГ», де він досить правдиво написав про те, що переважна більшість таборових в’язнів були українцями. Цей твір засвідчив, що автор виступав проти радянського режиму. Але письменник так і залишився російським шовіністом. І, як відомо, він не раз висловлювався проти самостійності України. Тому мене і цей випадок не дивує. Тут відразу постає питання: як українцям реагувати... Нам треба розповідати свою правду. Світ став іншим. Сьогоднішні керівники демократичних держав усвідомлюють помилки своїх попередників. Не випадково покійний Папа Іван Павло II вибачився за середньовічні інквізиції, екс-канцлер Німеччини Герхард Шредер попросив пробачення у євреїв... На мою думку, Росія як спадкоємниця Радянського Союзу могла б попросити у нас вибачення. А сьогодні настільки питання українського Голодомору досліджено і є безліч документів, які переконливо доводять, що відбувалося в Україні.