ОПИТУВАННЯ «Дня»

Степан ВОЛОГОДА , фермер, Харківська область, село Олександрівка:

— Сьогодні дрібним господарникам, як і раніше, важко. Життя дорожчає — нині прицінююся, за яку ціну найближчим часом продавати картоплю, моркву, буряки. Корів або свиней тримати — це собі на збиток, якщо їх небагато. Може, лише для себе. Приймальна ціна на молоко за літо страшенно впала.

Я живу далеко від обласного центру, де найвигідніше продати свою продукцію, оскільки у своєму селі хто в мене у великих обсягах зробить закупівлі? І ціни не наб’єш. У місто везти, то це ж скільки знадобиться бензину на дорогу? У липні ціни на бензин і дизпальне в області виросли на 6—14%, і це ще не межа. Особливо не наїздишся. До того ж за постійного використання автомобіля (дрібні фермери возять свою продукцію в причепі до машин) він зношується, а запчастини також подорожчали. Може так вийти, що ця поїздка з урахуванням затраченого бензину на транспорт на всіх сільгоспроботах, закупівлі гербіцидів і зрештою своєї власної праці та часу, що ніхто не оцінює по-справжньому, вийде в мінус. З приводу кредитів можна тільки позітхати, оскільки можливість їх отримати мають лише небагато — здебільшого великі фермери. Знаючи відсотки та заставні, страшно навіть іти до банку. Ніхто ж не застрахований від негоди, яка в одну мить може погубити весь урожай. Страхувати також не всі поспішають — не вірять.

Життя фермера — це постійне напруження та важка низькооплачувана праця. Моя донька зі своєю сім’єю вже покинули свій будинок, поле. Тільки через два роки їм вдалося продати житло за дуже смішні гроші. Поселилися в місті, де житло, яке їм треба ще придбати, коштує щонайменше в 20 разів дорожче, ніж те, яке вони продали в селі. Але однаково не повернуться. Ось і залишаться скоро в селі лише безпорадні старі. Хто тоді годуватиме країну? Необхідне комплексне вирішення проблем села та залучення до цієї справи всіх профільних міністерств. Повинні бути суттєві довгострокові пільги для підйому фермера. В іншому випадку виживуть тільки великі господарники.

Євген СТЕПКО , заступник голови Асоціації фермерів та приватних землевласників Львівської області:

— Кількість фермерів на Львівщині коливається біля цифри 1100. Звичайно, це дуже малий показник, і він міг би бути значно більшим, якби наше життя відзначалося стабільністю та хоч якоюсь впевненістю в завтрашньому дні. Останнім часом чимало галичан повертається з-за кордону і багато з них хотіли б зайнятися фермерством. Галузь, яку вони обирають, це, як правило, відгодівля свиней, птахівництво, садівництво. Рідше — відгодівля великої рогатої худоби. І що цікаво, ці люди виявляють успішність. Пов’язано це з тим, що фермери, які зроду-віку на землі і нікуди не відлучалися, планують поступовий розвиток, розраховують на кредити, які їм ніде взяти. Банки від них відвертаються, бо немає що брати у заставу. А ті, хто повернувся з-за кордону, вкладають у розвиток відразу чималі суми, залучають новітні технології і… виграють. І слава Богу! Однак і ця когорта фермерів останнім часом у роздумах — просуватися вперед стає все важче.

Говорю це не як функціонер, а як фермер, що має 10 гектарів землі і вирощує пшеницю. Цього року понад 20 центнерів із гектара (причому зерно четвертої категорії) мені не отримати. Простенькі підрахунки говорять, що навіть видатки ледь покрию. Адже комбайнерові за 1 ар треба заплатити 7 гривень. А пальне, що весь час дорожчає, а вартість посіяного зерна, а добрива! А поки побігаєш та здаси все, то більше тисячі гривень «прибутку» за всю важку річну працю на руках не залишиш. Тому багато хто замислюється — навіщо мені це?

Упевнений, що розмови, які зараз чуються від керівництва про те, що селянин може виживати без дотацій, не мають під собою жодних підстав. Держава, навпаки, має підтримати фермерів у створенні обслуговуючих кооперативів та агроторгових домів. Розраховувати тут лише на приватну ініціативу складно. Адже в селі може бути два-три фермери, але це замало, щоб розкрутити кооператив. Потрібно 10—12 фермерів, і тоді об’єднавшись вони можуть закупити чи, приміром, відремонтувати техніку та все необхідне їм обладнання.

Варто подумати і про серйозне прогнозування та регулювання діяльності фермерів, щоб звести до мінімуму ризик. Минулого року всі, хто садив капусту, дуже про це шкодували. Бо врожай був хороший і давали гуртом закупівельники по 10 копійок за кілограм. А нині капуста — по гривні за кілограм. Проте садити її багато хто побоявся, і знову ж залишився у програші. Ось так і працюємо — то картоплі забагато посадимо, то буряка, і все пропадає...Ніби й діють якісь державні програми, ніби щось датується, та стільки на то контролерів та зловживань, що до пересічного фермера мало що доходить. Тому й залишається він один на один зі своїми бідами та проблемами.

Не дивно, що все частіше приходить на думку Столипін, який все намагався влаштувати простіше — видачу кредитів віддав банкам, і з них питав. А держава дбала про стабільність, про те, щоб ціни не скакали як скажені і на цьому не наживалися непорядні люди.

Василь ГОРБИК, приватний підприємець, фермер Міжгірського району:

— Міжгірський район вважається найбезробітнішим у Закарпатській області, це й зрозуміло: землі мало, давно зупинилися кілька підприємств, які свого часу формували економіку району й давали людям роботу, тому будь-яка справа ціниться на вагу золота. Але й започаткувати її — надзвичайно складно.

У мене ж були певні власні заощадження, а тому з допомогою отриманих коштів від центру зайнятості я й започаткував власну справу з відгодівлі свиней, реалізації м’яса та м’ясопродуктів...

А тут і почалися проблеми. Насамперед вдарила «м’ясна криза», яка розгорілася на початку року. Ще не виростивши одне поголів’я, я вже підраховував, чи отримаю збитки... Держава абсолютно не думає про дрібного виробника, який на тому й виживає, що може сам зробити, власними руками.

Або ж інший бік справи. Наразі в орендованому приміщенні я вигодовую 42 поросят. Ніби не так і багато, однак для цього потрібно було облаштувати місця для утримання, закупити корм, розраховуватися за оренду, платити найманим працівникам тощо. Добре, що зі стартовим капіталом пощастило, однак як бути з розширенням господарства? Приміром, дешевше самому вирощувати корм, аніж закуповувати його. Для цього потрібна сільськогосподарська техніка, тобто кредити. І якщо зараз банківські кредити й подешевшали, а також з’явилися різні державні програми з часткового погашення відсоткової ставки за користування кредитом, то про вирішення іншої проблеми наша держава не подумала. Йдеться ось про що. Скажіть, хто візьме в заставу майно на селі? Воно абсолютно є неліквідним, коштує копійки, а під що ще селянин може взяти кошти? З іншого боку, чи пробував хтось із можновладців пройти всю процедуру оформлення кредиту, виготовлення документів на землю тощо? Це ж місяці втраченого часу, а продукція не чекатиме, коли на неї кошти «впадуть із неба», ресурси потрібно вкладати зараз, одразу...

Тобто юридичним особам-фермерам легше, приватникам та ще й початківцям — практично голова сивіє, коли започатковуєш справу. А гроші ж уже вкладено, втрачати не хочеться....

Восени я планую відкрити магазин з продажу м’яса. Іншого виходу просто не бачу, бо ринки збуту — це ще одна трагедія для фермера. Якщо ми знаємо, як посадити зерно чи нагодувати свиней, то не знаємо, що потім робити з готовою продукцією. Нема жодної інформації, я не знаю навіть, де її шукати? Доступ до мережі Інтернет — до цього ми ще не дійшли, а якоїсь періодичної преси немає.

Тому моя думка про нинішнє фермерство в Україні одна — держава мусить повернутися до фермерів лицем, серйозно вивчити їхні проблеми, а не лише обіцяти цим зайнятися. Поки люди ще хочуть працювати, їм потрібно допомагати, бо погляньте, як молодь масово сьогодні тікає з села...

Олександр БАЛАБАНОВ , голова СОТ «Червона Україна» (Старобешівський район Донецької області):

— Усі зміни, які в нас сталися протягом останнього часу, на жаль, на гірше. Причин цьому багато, але я укотре мушу зазначити, що дуже великі проблеми створює диспаритет цін між сільськогосподарською продукцією та матеріальними ресурсами (я маю на увазі добрива, будматеріали, паливно-мастильні матеріали). Працівники сільського господарства конче потребують дотації під продукцію сільського господарства, як це робиться в усьому світі. Зараз багато селян не мають нічого проти того, щоб продукти були дешевими, але їм потрібна допомога в придбанні матеріальних ресурсів. Поміркуйте самі: вони не можуть знижувати ціни на м’ясо, хліб, молоко, коли їм, наприклад, доводиться платити по 4 грн. за дизпаливо. І ця проблема, про яку я говорю, є першопричиною безлічі інших проблем, що загалом призвели до явного погіршення ситуації в сільськогосподарській сфері. Наприклад, диспаритет цін накладає свій відбиток на нашу соціальну сферу, яка просто руйнується, бо на неї не вистачає коштів. А для того, щоб ці кошти з’явилися, щоб була можливість дотування, потрібен у свою чергу нормальний розвиток промисловості, економіки… Усе взаємопов’язане, і проблеми фермерів, селян починаються з інших глобальних загальнодержавних проблем. Крім того, що виникла плачевна ситуація поступово призводить до того, що багато підприємств, фермерських господарств залишаються без своїх інвесторів, спонсорів. Зараз у нас в області багато підприємств перебувають у стадії банкрутства і збанкрутують, якщо так триватиме й далі. Просто багато інвесторів, які раніше мали якісь надії та плани у сфері сільського господарства, можуть відмовитися від них, адже в нас дуже багато господарств залежать саме від підтримки з боку своїх спонсорів. Найсумніше в цій ситуації те, що ми не бачимо, щоб хтось сьогодні намагався покращити цю ситуацію, а давати якісь обіцянки та гарантії зі своєї сторони ми не можемо. Я розумію, що колишній устрій сфери сільського господарства багато в чому був недосконалим і вимагав змін, але те, що змінилося сьогодні, на жаль, жодних позитивних змін не принесло.

Григорій АФАНАСЬЄВ , голова Одеської обласної асоціації фермерських господарств:

— Наша асоціація зуміла домовитися про відкриття програми фінансування фермерських господарств із «Промінвестбанком» під 3% річних. Такий малий відсоток пояснюється тим, що більшу частину відсоткової ставки оплачує держава, а безпосередньо фермеру залишається виплатити лише три відсотки. Причому навіть не з першого, а з другого року кредитування! Одночасно існує ще й 30-відсоткова бюджетна компенсація взятого кредиту. Це не просто слова — це реальна допомога фермерським господарствам. Перший кредитний транш на Одеську область становив 1 мільйон євро. Це лише початок. На ці гроші ми вже закупили два американські комбайни. Усього плануємо закупити 26 — по одному на кожен район області. Із банками в нас сьогодні проблем немає. Матвієнко дав добро на п’ятирічне пільгове фінансування сільського господарства. У багатьох членів нашої асоціації з’явився, можливо, вперше, шанс стати на ноги, розгорнути виробництво. Але є й проблеми. Головний камінь спотикання — це людська психологія. Ну, не звикли наші люди жити в борг, бояться. По-старому діють: «Нацарював та й утік». А тут треба наперед на десять, двадцять років планувати. Оцю проблему ми сьогодні й намагаємося вирішити.