Осінь. Вибір шляху

Доля політреформи продовжує залишатися невизначеною — значною мірою вона залежить від розвитку передвиборної кампанії. На думку народного депутата Олега Зарубінського, єдино можливим шляхом набрати восени 300 голосів, необхідних для схвалення конституційних змін, є постатейне голосування законопроекту №4180, яке дасть змогу вилучити з документа ряд пунктів, абсолютно неприйнятних для більшості представників депутатського корпусу. Судячи з висловлювань депутатів, політреформа «намертво» прив’язана до ймовірного результату виборів. І в цьому, напевно, її головний ризик.

— Після прийняття парламентом у першому читанні законопроекту про внесення змін до Конституції №4180 увага українського політикуму майже повністю переключилася на президентську передвиборну кампанію. Однак ніхто з політиків та політологів не сумнівається, що восени, коли дійде до остаточного прийняття політреформи, пристрасті з її приводу розгоряться з новою силою. Якими вам бачаться перспективи вересневого розгляду законопроекту про внесення змін до Конституції?

— Вірогідність того, що знайдеться 300 голосів, є. Але це тільки вірогідність — не гарантія. Напередодні 8 квітня, коли в остаточному схваленні голосувався законопроект №4105, всі були переконані, що 300 голосів буде. Однак їх виявилося 294, та й то разом з відсутніми в залі. Це свідчить, що є проблема. Вона, очевидно, полягає в тому, що цілий ряд політичних сил не повністю сприймають політиреформу в пропонованому вигляді. І цю проблему слід вирішувати шляхом консультацій, а не шляхом тиску або якихось інших непрозорих методів примусу. Коли я не проголосував за законопроект №4180, моя позиція була однозначна: не можна такий складний документ голосувати весь одразу.

У законопроекті №4180 я знайшов чотири місця, які однозначно потрібно вилучити, та ще один момент, яким документ слід було б доповнити. Я маю на увазі проблему місцевого самоврядування. З того, як представляють цю проблему автори законопроекту №4180, складається враження, що вони думають лише про Печерські пагорби. Але в Конституції має бути відображена та реалізована й проблема місцевого самоврядування. У радах мають бути виконавчі комітети, а не виконавчі апарати, повністю підвладні призначеним «зверху» місцевим адміністраціям. У законопроекті 3207-1 цей момент був непогано виписаний окремим блоком. На засіданні робочої групи з приводу доопрацювання законопроекту №4180 я наголошував на необхідності доповнити цей документ блоком із законопроекту №3207-1 про місцеве самоврядування, однак гору взяла інша думка.

Що стосується чотирьох моментів, які, на мій погляд, вимагають вилучення, то це для мене принципове питання — якщо ці моменти залишаться, при голосуванні восени я не зможу підтримати документ. Це, зокрема, норма про суміщення посад урядовців та депутатів Верховної Ради. Про який тоді розподіл між гілками влади може йти мова? Ми одержуємо законотворців та виконавців цього законотворення в одній особі. Прихильники норми посилаються на подібний досвід в деяких балтійських країнах. Так, там є такий досвід, але там є й досвід чесних та прозорих виборів. Я вважаю, що парламентарії повинні працювати в парламенті, а урядовці — в уряді й ніякого суміщення бути не може. Другий момент, який викликає в мене заперечення, — це запровадження імперативного мандата. Я згоден з тим, що народний депутат має скласти повноваження, якщо він не увійшов до фракції тієї політичної сили, за списком якої пройшов у парламент, а також коли він виходить з цієї фракції. Але в законопроекті є момент про те, що депутат позбавляється мандата, якщо його виключать з фракції. Ви уявляєте, що це значить? Вже сьогодні народних депутатів називають «кнопкодавами». А ким вони стануть за подібної норми? Збереться керівництво фракції, переконає всіх, що Петренко, Сидоренко, Іваненко має позицію, яка не збігається з думкою більшості, й людину позбавлять мандата. Така норма не дасть можливості депутатові висловлювати свою думку, відстоювати її, бути принциповим. Проти цього я виступаю категорично. Третя норма — питання про загальний нагляд прокуратури. Цього ніде у світі немає, такої норми немає в чинній Конституції. Навіщо це вставляють? Щоб контролювати всіх і вся? Де таке бачено, щоб прокуратура, яка не є незалежною гілкою влади, могла контролювати різні гілки влади? Це антидемократично. Якщо вже виписувати в Конституції загальний нагляд, то він має бути за окремою гілкою влади — за судовою. Ну а четвертий момент — про те, що президент може розпустити Верховну Раду, якщо вона впродовж місяця не створить коаліцію. Як депутат, який вже не вперше в парламенті, я чудово знаю, до чого така норма призведе. Будь-який президент, хоч кого б обрали 14 листопада цього року, з першого ж дня своєї каденції думатиме, яким чином створити парламентську коаліцію під себе. А відповідно — або зруйнувати ту, що є, або не дати можливості створитися будь-якій, яка «не його». Тобто в найкращого, найдемократичнішого президента буде спокуса «на гачку» тримати весь час Верховну Раду через можливість вивести зі складу коаліції свою частину депутатів або зробити все, щоб коаліція не була створена. Тож для чого з парламенту робити маріонеткову установу, яка повністю залежатиме від зовнішніх інтриг та маніпуляцій? Я би погодився на цю норму, якби по-іншому була виписана норма імпічменту. Сьогодні імпічмент здійснити неможливо, і з огляду на те, що проголосовано в попередньому схваленні, — неможливо тим більше. Тобто депутатів можна буде розпустити дуже легко, весь депутатський корпус триматимуть в напруженні, в той же час президент стає абсолютно недоторканним.

У принципі, я підтримую конституційні зміни, я згоден, що в парламенту повинно бути більше повноважень, але я хотів би голосувати свідомо та професійно. А професійно — це значить постатейно. Якщо запитати в інших депутатів, то я переконаний, що 90% народних обранців погодяться, що ті норми, про які я говорив, абсурдні.

— Навіщо ж було закладати під цей законопроект таку «міну»?

— Очевидно, комусь дуже хочеться суміщати посади урядовця та парламентарія, маючи досвід, що з уряду людина досить швидко йде та залишається поза справами. Але це вже проблеми цієї людини — хай визначається. Але якщо прихильники конституційних змін хочуть, щоб було нормальне голосування, без збурення, якщо вони за те, щоб зміни до Конституції внесли консолідацію, а не роз’єднання в українське суспільство, щоб Конституція була продуктом політичної, суспільної злагоди, а не продуктом перетискування, перегравання в інтригах когось іншого, — безумовно, зміни до Основного Закону треба розглядати постатейно й дати можливiсть депутатам висловлюватися з приводу вилучення тих чи інших статей.

— Гадаєте, порозуміння таки буде знайдено?

— Це залежатиме від реальної розстановки сил перед президентськими виборами, яка складеться вже у вересні. Тобто коли рейтинги стануть рейтингами, а не пропагандистськими інструментами, коли оцінка реальних можливостей і реальних шансів кожної команди стане професійною. Сьогодні я не впевнений, що зміни до Конституції будуть обов’язково проголосовані. Доля політреформи цілком залежить від розвитку ситуації навколо президентських виборів.