Особистий досвід — непробивний аргумент
Наталя КОСТЕНКО, доктор соціологічних наук, провідний співробітник Інституту соціології НАН України:
— Населення вважає, що міліція не може нічого зробити внаслідок того, що в неї немає професійних кадрів і коштів, або міліція просто не хоче нічого робити. Такі настрої частіше за все базуються на особистому досвіді потерпілих, що зверталися до міліції та інших структур за допомогою. За даними нещодавно проведеного нами опитування, першою причиною недовіри до представників правоохоронних органів є те, що «силовиків» вважають досить корумпованими структурами. Друге — велика частина опитаних оцінює роботу міліції за місцем проживання як незадовільну: не завжди можна звернутися за допомогою, немає постійних контактів і гарантій безпеки. Причиною ж незвертань до міліції, є те, що в більшості респондентів немає надії на розкриття злочинів. До того ж, загалом, необхідно зазначити, що відсутні результати в розкритті резонансних злочинів. Цей чинник, який для населення є свідченням безсилля правоохоронних органів, серед причин недовіри, можна поставити на перше місце нарівні з масовими уявленнями про корумпованість силових структур.
Серед основних шляхів подолання недовіри населення можна виділити такі: більш ефективну роботу правоохоронних органів у сфері підтримки громадського порядку й розкриття злочинів. Друге — підвищення інформованості населення про діяльність силових структур, про колективні заходи безпеки і про ситуацію за місцем проживання. Звичайно ж, у цьому повинні брати участь і ЗМІ, яким слід би орієнтуватися не лише на сенсаційний підхід, а й на робочі моменти. Але на сьогоднішній день ЗМІ орієнтовані саме на сенсаційний підхід, що сприяє культивуванню страху серед певних верств населення.
Олександр ЛАВРИНОВИЧ, народний депутат України:
— Ні для кого не є таємницею, що рівень довіри до органів влади в українському суспільстві надзвичайно низький. Найнижчим же є рівень довіри до правоохоронних органів. Цьому явищу є багато пояснень: по-перше — сталася велика кількість резонансних злочинів, а якщо не злочинів, то подій, що залишилися без відповіді. По- друге — з’явилося багато прикладів, коли причетними до злочинів були люди, що працюють або працювали в правоохоронних органах. До того ж і повсякденні контакти, що мають громадяни нашої держави з представниками правоохоронних органів, не додають оптимізму щодо того, що ці установи покликані захищати громадян.
Євген ЗАХАРОВ, співголовуючий Харківської правозахисної групи:
— В основному недовіра населення до правоохоронних органів пов’язана з тим, що воно цих органів боїться. Для громадян нашої держави правозахисні органи продовжують здаватися органами репресивними, хоч все повинно було б бути навпаки. Пов’язано це з грубістю представників правоохоронних органів, особливо по відношенню до тих, хто, як їм здається, здійснив правопорушення. Тому населення і боїться, і не довіряє. А відсутність результатів з резонансних справ, на мій погляд, не сильно впливає на недовіру серед населення. Більш все-таки впливовим є негативний особистий досвід або досвід знайомих, набутий внаслідок спілкування з представниками правоохоронних органів. А також існуюча думка про те, що все «схоплено» і куплено, не додає популярності нашим силовим структурам. Хоч, по-моєму, це дуже жорстка точка зору.
Для того щоб якось змінити існуючу ситуацію, потрібна політична воля керівників всіх правоохоронних установ. Зокрема, треба викоренити практику «вибиття» визнань і підняти престиж професії.
