Останній шанс «академії»
Проблема кваліфікованого резерву існувала в нашому футболі завжди. Навіть у союзні часи, коли юнацькі та молодіжні збірні країни ставали чемпіонами світу та Європи, ми були невдоволені кваліфікацією більшості молодих талантів. Адже призи юнацьких турнірів — далеко не головне. Можна і без призів, але щоб до провідних клубів та збірної вчасно приходили гравці, здатні стати «зірками». Кого можуть запропонувати сьогодні молодіжна (до 21 року) та юнацька (до 20 років) збірні до головної команди країни?
Саме це запитання автор задав тренеру обох названих збірних Олексію Михайличенку на прес-конференції цього тижня. Тренер констатував відоме: поки що кандидатів до першої команди під його керівництвом немає. Саме тому постійно ведеться пошук нових виконавців. За словами Михайличенка, у віці до 20-ти років футболіст може прогресувати дуже швидко, а може несподівано зупинитися у зростанні, назавжди залишившись серед тих, хто «подавав надії».
Особливу увагу нинішня «збірна двадцятирічних» привертає тому, що саме гравці 1985 року народження мали б дати відповідь на те, чи виправдала себе застосована у провідному клубі країни система футбольної «академії». Нагадаю, що термін цей з’явився п’ять років тому, коли колишній гравець київського «Динамо», а потім талановитий тренер Павло Яковенко привіз на динамівську базу групу юних футболістів, зібраних з усього колишнього Союзу. За документами хлопчакам було по 15 років, а за рівнем гри вони обіцяли вирости справжніми зірками. Вже у 16 «академіки» грали у першості Київської області серед дорослих, а у 17 дружно увійшли до збірної України свого віку. Громадянство нашої країни юним росіянам та білорусам оформили без проблем. Лише з Артемом Мілевським вийшов невеличкий міжнародний скандал, але врешті білоруси припинили «боротьбу» за юнака, який вирішив стати українцем.
Усе йшло нормально аж до минулого року, коли кращі «академіки» мали б уже виступати за першу команду «Динамо», а збірна, складена в основному із них же, зіграла у фінальному турнірі чемпіонату Європи для 19-річних. Українські юнаки дійшли «на Європі» до півфіналу, за що їх вдома назвали «бронзовими призерами», попри те, що ніяких бронзових нагород на юнацькому Євро-2004 не розігрувалось. Оцими уявними нагородами здобутки багатообіцяючих юнаків практично й закінчились. У основному складі «Динамо» жоден із «академіків» так і не зіграв. Примарні шанси пробитися до команди, яка їх виховала, залишились лише у двох — Олександра Алієва та згаданого вище Артема Мілевського. Та ще й тренер юнаків Павло Яковенко несподівано залишив минулої осені Україну, так і не пояснивши причин своєї відставки з посади тренера збірних України одразу двох вікових груп. То чи виконав свою обіцяну місію перший склад динамівської «академії», враховуючи, що набір до цього закладу триває щороку?
Міжнародна практика свідчить, що навіть один гравець для основного складу в рік, підготовлений у клубі — це хороший результат. Так само і юнацькі та молодіжні збірні вважаються такими, що виконали своє завдання, якщо дали хоча б по одному гравцю до національної збірної.
У нас історично склалося по-іншому. Юнаки традиційно пробиваються «нагору» не по одному, а групами. Починаючи з шістдесятих років, коли кияни Бишовець і Мунтян прийшли до «Динамо», а потім до збірної в 19-річному віці, і закінчуючи «поколінням Шевченка», яке склало кістяк того ж «Динамо» і збірної кінця дев’яностих років. Уже зараз можна сказати, що вихованці першої «академії» таким поколінням не стали. Навряд чи цьому завадили іноземці, які постійно поповнюють склади провідних клубів України.
Візьмiмо нашу головну команду, яка, за словами її тренера Олега Блохіна, має величезні проблеми зі складом. За першу збірну України впевнено грають 21-річні Андрій Русол та Олег Гусєв, які потрапили до основних складів «Дніпра» та «Динамо» повз юнацькі збірні. Чи то хлопці так несподівано «дозріли» до рівня збірної, чи то тренери юнацьких команд дивилися «не туди». В той же час Олексій Бєлік («Шахтар») та Сергій Матюхін («Дніпро»), які пройшли через систему юнацько-молодіжних збірних, залишаються у збірній запасними.
Двоє останніх нагадали юнацьку збірну, яка свого часу була другою в Європі, проте жодного гравця екстра-класу не виростила. То, може, правий Михайличенко, який стверджує, що для юнацьких команд результат не завжди є головним? Звісно, ми всі будемо уболівати за наших юнаків, яким у червні доведеться грати у фіналі світового чемпіонату для 20-річних. Водночас ми побачимо, чи мають рацію селекціонери українських клубів, які надають перевагу юним бразильцям перед вихованцями власних «академій».
