Освіта й виклики часу

Кожен, хто вивчав педагогіку, згадає, як нам викладали: процеси навчання і виховання мають бути взаємними. Вчитель впливає на учня і, відповідно, отримує від нього реакцію; він навчає дітей і навчається сам; він щодня пізнає світ підопічних і розширює свій світогляд. У принципі, це форма усіх здорових стосунків — співпраця. В ідеалі таке співробітництво має бути в кожній школі. Але з основних завдань школи — давати знання і готувати дитину до дорослого життя — сучасна школа краще справляється з першим, щоправда, і з ним уже не так, як раніше. Провина в цьому не школи, просто в дітей давно вже є інтернет, де можна знайти набагато більше інформації, ніж її викладе вчитель на уроці. І це — реалії, які потрібно враховувати сучасній школі. Що стосується формування громадянина, то цей процес, очевидно, давно треба розглядати ширше, бо на формування і розвиток дитини впливає все суспільство, всі його інформаційні можливості — телебачення, радіо, той же інтернет, всі герої та антигерої, котрих продукують джерела інформації — все, що вони бачать і чують, а це в нашу інформаційну добу дуже багато. Звичайно, буде дуже добре, якщо в цій системі знайдеться місце вчителю, слово якого буде важливим для дитини.

Як показують соціологічні дослідження, сучасні діти чекають від учителів не просто уроку, не просто інформації — вони хочуть співпраці. Про це говорять шкільні психологи, взагалі про необхідність партнерських стосунків між дітьми і батьками пише відомий та популярний американських психолог Джон Грей, про це кажуть самі діти — України та Європи. Так, учасники проекту Британської ради «Виклики для шкіл», у якому взяли участь учні з 13-ти європейських країн, серед них і українські школярі, одностайні в думці, що між школами і домівками не має бути меж. Сучасні школярі хочуть залучати до освіти своїх батьків, а вчителів бачать своїми друзями та партнерами. Словом, діти мріють про відкриту освіту. І вони кажуть, що пощастило тим, для кого вчитель був не тільки джерелом знань, а й другом, людиною, яку хотілося наслідувати.

Освіта має бути конкурентоспроможною — тоді й наші випускники (зокрема й вишів) сміливо конкуруватимуть з європейцями. Тут без реформ не обійтися. Вони мають стосуватися зміни ставлення вчителя до своєї ролі в процесі навчання, впровадження інноваційних форм викладання предмету, так само це стосується реформування системи навчання в цілому (зокрема, йдеться про впровадження 12-річної системи, зовнішнє незалежне оцінювання тощо). Про те, що вдалося зробити за останні десять років в українській системі освіти, про її плюси та мінуси розмірковують експерти «Дня».

КОМЕНТАРІ

Володимир ПОЛОХАЛО, голова комітету з питань науки та освіти Верховної Ради України:

— Про серйозні позитиви в середній школі важко говорити, тому що українська освіта, зокрема, середня, не встигає відповідати на виклики часу, які торкаються якості освіти, створення суспільства знань, підготовки випускників до вищої освіти, які б могли згодом працювати з сучасними технологіями й відповідали б вимогам постіндустріальної економіки. Вища й середня освіта відчуває на собі недостатню увагу з боку держави та готує нині фахівців до економіки минулого. Наші випускники — між 40-м і 50-м місцем серед своїх колег у світі, й показники погіршуються. Причина в тому, що сам політичний устрій, сама економіка не стимулюють розвиток освіти. Тому що нинішнім власникам підприємств не потрібні висококваліфіковані фахівці. Вони найменше серед європейських країн вкладають в освіту. Якщо великий бізнес Фінляндії, Великої Британії вкладає кошти, то у нас це величезна рідкість. На жаль, сьогоднішня вітчизняна економіка є сировинною й лише близько 10% власників підприємств якоюсь мірою запроваджують інновації. Економіка наша — неконкурентно спроможна через низьку питому вагу інноваційності й небажання власників їх запроваджувати. А це означає, що власники підприємств не зорієнтовані на сучасних фахівців, вони не орієнтовані на інформаційне суспільство. Таким чином це не може не приводити до деградації освіти взагалі.

Наша освіта не орієнтується на сучасні міжнародні стандарти якості, вони у нас послабилися в порівнянні з іншими країнами. Наприклад, з Фінляндією, яка за останні 20 років зробила в освіті прорив. Відсутність планування, прогнозних оцінок, невраховування демографічної кризи призвело до того, що у нас у 2012 році не буде випуску в старших класах. До того ж щороку в Україні закривається приблизно 100 середніх шкіл в сільській місцевості.

Важливим моментом є те, що ми визначили, в яких регіонах, в яких школах як готують учнів, якої якості знання вони отримують. Вже третій рік це видно завдяки незалежному зовнішньому оцінюванню. І це дає там чітке уявлення про якість нашої середньої освіти. Ми можемо бачити слабкі регіони й сильні з точки зору якості освіти. Ми можемо говорити, що Київ, безперечно, є лідером. Водночас ми бачимо багато шкіл і регіонів, наприклад, із точки зору якості історичної освіти: Київ, Тернопільська, Волинська, Львівська області є лідерами і, навпаки — Крим, Закарпаття, Чернівецька область демонструють набагато нижчий рівень. Можна говорити, що нині вищі навчальні заклади отримують гірших вступників, ніж це було 10—15 років тому. Загальний освітній рівень випускників знижується. Винне ще й оснащення. Якщо говорити про технічне оснащення, то в нас — дуже мало шкіл, які б відповідали сучасним вимогам. Воно 20 років не оновлювалося й на це не виділяються кошти. Можемо взяти ще такий показник як школи-переможці олімпіад: стабільно ми бачимо близько 250—300 шкіл із усієї України, які постійно дають переможців олімпіад. А інші — жодних. Загалом ми сьогодні бачимо велику нерівномірність між регіонами й між школами, ліцеями й гімназіями в межах самого того чи іншого регіону.

Оксана ОНИЩЕНКО, педагог, переможець конкурсу «Вчитель року»:

— За останні роки важливим нашим досягненням стало те, що змінилося ставлення до дитини в школі. Я маю на увазі проголошений дитиноцентризм. Змінилося ставлення до дитини як до суб’єкта. У школах намагаються практикувати партнерські відносини, намагаються прислухатися до дитини. Тобто, радянський лікнеп закінчився. Деякі вчителі не могли від цього відмовитися ще, але все одно намагаються — їх до цього спонукають. Зараз стали популярними розвивальні методики, практикується інтерактив. Дитина не просто слухач, а має право голосу й впливає на процес. Це дуже важливо, бо виховує особистостей, це для нас є цінністю. Акцент — на формуванні людини, яка може запропонувати щось своє. Тобто ми вже більше готуємо своїх дітей до дорослого життя. Серед «мінусів» я б відзначила консерватизм, його дуже важко побороти. Також це система управління освітою — вона в нас була й залишається дуже консервативною. Тобто, люди, які нею курують, не завжди можуть перелаштуватися, бо вони не працюють в школі. Також немає грошей на школу. Можна придумати будь-які реформи, але якщо в школі немає нормального обладнання, то вчителю буде важко працювати з новими методиками. Звичайно, малою є зарплата вчителів, і хороші, талановиті вчителі часто шукають іншу роботу. Я навіть не знаю, який «мінус» більший: консервативне керівництво чи відсутність грошей. Вони — рівнозначні.

Євген ГОЛОВАХА, заступник директора Інституту соціології НАН України:

— Нещодавно ми отримали порівняльні дані дослідження, як стан освіти оцінюється громадською думкою. Так, на запитання, чи вистачає вам здобутої освіти, у 2000 році про брак освіти зазначало 34% респондентів, а в 2006 — тільки 30%. Тобто система освіти потроху змінюється на краще. Було питання про знання української мови, так от, у 2000 році її бракувало 16%, а зараз — 13%. Це змінилося завдяки тому, що люди більше вивчають мову у школах та навчальних закладах. На питання, чи задоволені ви рівнем своєї освіти, повністю незадоволених у 2000 році було 13%, а зараз — 9%. Повністю задоволених було 6%, а стало 14%. Але існують і певні проблеми: у 2008 році ми запитували респондентів, якою мірою є доступною вища освіта для вас? Скажімо, недоступної її вважали 34%, а для дітей та онуків — 23%, тобто значна частина населення вважає, що вища освіта недоступна для них або їхніх дітей. Дуже погана ситуація з комп’ютеризацією, що є недоліком освітньої галузі. Адже ми на останньому місці в Європі за доступом до інтернету. Нині майже 70% населення не мають доступу до мережі, тоді як у Західній Європі три чверті населення має такий доступ. Гірше те, що тільки 36% молодих людей віком до 30 років мають постійний доступ до сітки, а у Західній Європі це мають майже всі молоді люди. Але за останні 10 років певні зрушення все одно є. Бо якщо ще 10 років тому лише кілька відсотків українців мало доступ до мережі, то нині таких значно більше. Проте українська освіта не забезпечує достатньої можливості працювати за комп’ютером, таким чином, ми не долучаємось до того самого інформаційного суспільства, у якому б хотіли жити. Якщо брати п’ятибальну шкалу, то більшість наших громадян оцінюють якість та рівень освіти, яку вони отримують, на чотири бали. У цілому деякі позитивні зрушення з 2000 року є, але за багатьма показниками ми відстаємо. Наприклад, за європейськими дослідженнями, середня кількість років освіти, яку мають європейці, — 13 років, у нас же ця цифра — 11 років. А кожен рік освіти надає кілька відсотків валового внутрішнього прибутку, тобто чим освіченіші люди, тим вищий рівень продуктивності праці. І це вже доведено не одним дослідженням.

Ірина КОНЧЕНКОВА, голова Міжнародної громадської організації «Школа рівних можливостей»:

— Якщо 10 років тому ми говорили про масові вакансії у системі освіти і небажання молоді працювати у школах, через що люди пенсійного віку залишалися працювати на дві-три ставки, то сьогодні ситуація змінилася. Крім того, школи стали більш профільними. За якістю наша освіта поступово наближається до європейської; що б там не говорили, але наші учні після закінчення школи мають рівень освіти високий, що дозволяє їм продовжувати навчання у вищих навчальних закладах. Щодо зовнішнього незалежного оцінювання — то це, безперечно, теж позитив. Але, оскільки спілкуюсь із освітянами, знаю, що у них дуже багато претензій до ЗНО, тому цю систему треба удосконалювати. Наприклад, зараз у школах проводять свято останнього дзвоника та випускні, а вже з 1 червня для школярів почнеться тестування. Позитив у тому, що молодь приходить на тести, бо хоче здобути вищу освіту, а негатив — у тім, що зарплати вчителів низькі, а всі проблеми із ЗНО лягають саме на їхні плечі. Поганим є те, що постійно змінюються правила гри, і в школи не завжди встигають пристосуватися до одного політичного рішення, як вже треба адаптовуватись до нового. Ми займались моніторингом вступу до ВНЗ, спілкувалися з викладачами і зробили висновок, що, коли нова влада приймає якісь нові рішення в освіті, то до думки школи ніхто не прислуховується. А школа, у свою чергу, не сприймає 12-річне навчання. Подивіться на сучасних школярів, які закінчують 11 клас, — це серйозні та дорослі люди. Якщо вже сьогодні у школах купа проблем, які не повинні її стосуватися (наприклад, вагітність учениць), то, коли додавати ще рік до отримання середньої освіти, проблеми тільки збільшаться. Негативом є й те, що діти у шість років повинні йти в школу. Але ж не всі готові розпочинати навчання в такому віці. Крім того, щоб потрапити в якийсь ліцей чи престижну школу, ця маленька дитина повинна здати складні для її віку тести та іспити, що абсолютно неприпустимо. Підготовка до школи починається ще з чотирирічного віку, і це може стати для багатьох дітей психологічною травмою. І якщо вже сьогодні ми говоримо про проблеми зі здоров’ям молоді, то що ж тоді буде далі?