Парадокси вітчизняного «кулібінства»

— Що сьогодні заважає вітчизняним винахідникам просувати свої проекти?

— Сьогодні наука і виробництво далекі одне від одного. Коли, скажімо, до якогось відомства надходить інформаційний лист, де описано нові економічні й екологічно чисті технології, за власним досвідом знаю, що лише одиниці не заривають його у стіл під стос паперів. Складається таке враження, що ми спеціально шукаємо те, що зроблене на Заході, оскільки вважаємо їх розумнішими і прогресивнішими. Водночас там український інтелектуальний продукт цінять — закуповують його і навіть впроваджують у виробництво. А коли ми купуємо західне «диво техніки», то часом не здогадуємося, що його зроблено за українським проектом. Україна має величезний потенціал, їй просто потрібно допомогти розкритися. Наприклад, навіщо ми розглядаємо зарубіжні програми й адаптуємо їх під нас, якщо точно таку саму (і навіть кращу), орієнтовану на наш менталітет, можемо написати самостійно. Нам потрібно, щоб у науку повірили і виробники повернулися до неї обличчям. Коли це трапиться, розпочнеться справді відчутне зростання.

— За часів Союзу говорили, що винахідникам у прямому значенні слова перекривають кисень. Йшлося, зрозуміло, про тодішні правила та закони. Які сьогодні справи у незалежній Україні?

— Справді, всі винаходи тоді проходили через Всесоюзний центр науково-технічної інформації. Заявка там могла лежати роками, а потім через нез’ясовний збіг обставин такий самий проект з’являвся в іншій країні. Нині ситуація докорінно не змінилася: впродовж довгих років слід доводити новизну, актуальність та економічність винаходу, а потім у разі успіху отримувати мізерні гроші. Але незважаючи на це, заявок сьогодні у патентному бюро багато — напевно, у цьому переоцінка цінностей усе ж відбулася. Проблема полягає у тому, що більшість проектів зазнають краху, щойно йдеться про фінансову сторону справи. Хоч ми маємо свої оригінальні ідеї, а серед них — навіть готові до експлуатації випробувані винаходи.

— Які з подібних винаходів користуються популярністю на Заході, але водночас забуті у рідній вітчизні?

— На Всеєвропейській конференції міністрів екології було представлено установку Теплмаш — теплогенератор, що може виступати альтернативою котельній установці, особливо у літній період. Ця установка працює автономно від дизельного двигуна, і найголовніше — відсутні будь-які викиди в атмосферу. Принцип її роботи полягає у тому, що дві рідини рухаються назустріч одна одній, і в результаті їхнього зіткнення отримуємо тепло. Ці установки успішно експлуатують у Росії, Білорусі, Аргентині, Болгарії та Китаї. Після конференції міністрів екології нею зацікавилися ще й країни Балканського півострова, а крім того, Німеччина, Польща і Прибалтика. Має інформацію стосовно неї й вітчизняний комітет енергозбереження. Проте в Україні працює всього тисяча таких установок. Коли мені самому доводилося оббивати пороги високих кабінетів, у більшості випадків говорили: напишіть листа, ми його розглянемо. Адже ця технологія, з одного боку, екологічно чиста, а з іншого — дуже економічна. Наприклад, уже доведено, що її можна використовувати у молочній промисловості. Досі отримуване з ферм молоко потрібно було охолоджувати, обробляти на спеціальній пастерицидній установці, яка коштує сотні тисяч доларів, прибирати шкідливі кормові домішки й адаптувати до нашого організму. У результаті на всіх лініях собівартість літра молока коливається у межах 80 копійок — 1 гривні. Нова установка може все зробити самостійно, собівартість літра молока становитиме 8 — 10 копійок, а крім того, у молоці збережеться набагато більше вітамінів і мікроелементів. Наприклад, висновок Інституту біохімії підтвердив, що при виготовленні на установці соєвого молока ми зберігаємо 100% білків, попри те що сьогоднішні технології дозволяють зберегти їх лише на 50 — 60%. Аналогічна ситуація і з соками. Відомо, що куповані нами соки є сурогатом — водою, змішаною з концентратами, яка пройшла через пастеризацію і стерилізацію. А у даному випадку ми справді маємо всі шанси отримати натуральний сік. Хіба що не можемо вилучити нітрат, яким збагачували фрукти та ягоди під час вирощування.

— Ви стверджуєте, що дана установка — по суті, прорив у сфері вітчизняних екологічно чистих технологій. А як ви вважаєте, чи можливе у нас на масовому рівні впровадження екологічно чистих технологій? Яке ваше ставлення до екологічного аудиту?

— Коли ми ставимо вищезгадані установки, то обов’язково самі проводимо екологічний аудит. Тому моє ставлення до нього більш, ніж позитивне. Саме життя підштовхує підприємців до вирішення своїх екологічних проблем. Так, безумовно, вони не хочуть платити додатковий податок за шкоду, якої завдають навколишньому середовищу, але водночас вони не мають іншого виходу. Хороший господар бачить, що перероблення старого однаково залишиться екологічно небезпечним і зрештою обійдеться у кілька разів дорожче, ніж закупівля нового. Вже сьогодні ми бачимо підприємства, на територіях яких ростуть квіти. А це якраз і є тією яскравою ознакою, що свідчить про поступовий перехід від власника з радянською психологією до власника з психологією європейською.