Парламент в офсайді
Наші футболісти своєю результативною грою та самовіддачею показали... нашим політикам їхнє місце. Коаліційні пристрасті витіснені на периферію суспільної уваги. І заслужено. Тиждень, що минув від дня створення правлячої коаліції, ні на йоту не просунув процесу повернення країни в конституційне поле та поле конструктивної роботи.
Система «стримувань і противаг», яку так довго та нудно вибудовували ідеологи «Нашої України», поки що не приводить до бажаного результату. Взаємна недовіра учасників коаліції одне до одного продовжує залишатися головним дестабілізуючим чинником. Звідси й нескінченна внутрішня спікеріада і вимушена пропозиція «пакетного голосування», юридична обґрунтованість якої ставиться під сумнів не тільки опонентами, а й викликає стурбованість Президента. Виступаючи на урочистих зборах із нагоди 10-ї річниці прийняття Конституції, Віктор Ющенко закликав народних депутатів при голосуванні уникнути моментів, які в майбутньому можуть дозволити поставити під сумнів легітимність керівництва Верховної Ради та Кабінету Міністрів.
На цьому тлі навіть у такої «солідної» опозиції, як Партія регіонів, схоже, теж здали нерви. Регіонали, які до цього займали пасивну та вичікувальну позицію й обмежувались дрібним як для такої партії шантажем у вигляді «парадів суверенітетів», кинулися на захист традиції та Конституції, заблокувавши напередодні її ювілею трибуну Верховної Ради та паралізувавши її подальшу роботу. Протягом цих трьох днів вимоги опозиції також не відзначалися послідовністю. Заклики «стояти на смерть» до перевиборів, змінилися спокійнішою заявою члена політради партії Раїси Богатирьової, яка сказала вчора, що депутати фракції уже не наполягають на перевиборах, а тільки вимагають повернути роботу парламенту в законодавче русло.
Затишшя, що настало в коаліції після затвердження нашоукраїнцями на посаду спікера Петра Порошенка, порушилося черговою заявою Олександра Мороза, який порекомендував «Нашій Україні» відмовитися від свого рішення.
Посилаючись на позицію Президента про необхідність відокремлення бізнесу та влади, лідер соціалістів наголосив, що «в суспільній свідомості кандидатура Петра Порошенка нерозривно пов’язана з великим бізнесом» і, на його думку, призначення Тимошенко та Порошенка на основні посади обов’язково реанімує вересневий конфлікт. На вчорашньому засіданні фракції соціалістів багато її членів також висловили сумніви в доцільності «пакетного голосування».
Це спричинило миттєву реакцію зі сторони нашоукраїнців. Керівник інформаційного департаменту блоку НУ Тетяна Мокріді нагадала лідеру соціалістів, що «коаліційна угода передбачає, що жодна з політичних сил-учасників коаліції не має права вето на кандидатури, подані іншою політичною силою». І, висловлюючи позицію блоку, Т. Мокріді звернулася до Сан Санича із запитанням: чи можна розцінювати його заяву щодо кандидатури спікера Верховної Ради як вихід із коаліції?
Загалом «чинник Мороза» в українській політиці заслуговує на окрему розмову. «Мороз залишається у своєму репертуарі. Він веде складну тактичну гру, вибудовує цілий клубок інтриг для того, щоб відстояти свої власні інтереси й інтереси своєї партії», — прокоментував ситуацію політолог Володимир Фесенко. Він висловив припущення, що «соціалісти просто хочуть порвати коаліційний процес і поховати «помаранчеву» коаліцію». «Зараз подібними заявами Мороз прямо або непрямо підiграє Партії регіонів. І це дає підстави припускати що, можливо, є таємні сепаратні домовленості між соціалістами та Партією регіонів. Мороз не отримав посади спікера в «помаранчевій» коаліції, можливо, йому запропонували цю посаду з боку Партії регіонів», — зазначив політолог. «Той факт, що Мороз у цей час відходить від основоположного принципу, який був закладений у коаліції, свідчить про те, що Мороз відходить від коаліції та демонструє політичну безвідповідальність і порушення етичних принципів, які знов-таки зафіксовані в угоді про коаліцію», — зробив висновок В. Фесенко.
Яким може бути вихід із виниклої ситуації? Варіантів небагато: перевибори парламенту, переформатування коаліції... Нерадикальний же засіб тільки один — домовлятися. Тільки от формат й умови цих домовленостей, як засвідчила сьогоднішня практика, можуть у будь-яку мить змінитися.
КОМЕНТАРІ
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Я вважаю, ми маємо справу з двома специфічними виявами кризи. З одного боку — Партія регіонів, яка, на мій погляд, опинилася в такому собі стані неврастенії: три місяці послідовної тактики на примирення, кульмінація — початок переговорів у широкому форматі, і потім несподіваний «кидок» — їхні візаві все-таки приймають рішення про створення помаранчевої коаліції. Те, що регіонали роблять зараз, трошки смішно. Блокування парламенту, трибуни радше дискредитує саму Партію регіонів, аніж допомагає їй вирішити ситуацію. Вистава в парламенті, за великим рахунком, навіть на руку «помаранчевим», бо дозволяє їм тикати пальцем і казати: «Дивіться, які в нас опоненти».
А от зворотний бік медалі мені здається більш цікавим: зараз у «помаранчевій» коаліції дедалі чіткіше звучить голос так званої «внутрішньої фронди». Це політики, незгідні з політикою вождів, які не зацікавлені в такому політичному егоїзмі, які з самого початку були налаштовані на примирення зі східними елітами — як політичними, так і економічними. Я вважаю, що зараз для «помаранчевої» коаліції важливіша проблема з цієї «фрондою», аніж вистава в парламенті, оскільки вона може просто підірвати саму коаліцію. І буде другий хрестовий похід промислового олігархату. У чому це може проявиться? У провалі голосування по основних позиціях. Адже не є таємницею, що у разі, якщо цей провал станеться, коаліція зайде в тупик.
Що стосується заяв Мороза про те, що соціалісти не хочуть голосувати за Порошенка... Безумовно, Порошенко — це конфліктна фігура. Загалом коаліція, що будується на основі «стримувань», — дуже проблемна. Технологія стримування — це технологія війни.
Юрій КОСТЕНКО, лідер Української народної партії:
— Всі ці кризові явища, які ми зараз спостерігаємо, — це наслідок поспішних змін, які були внесені попереднім парламентом до Конституції. Я маю на увазі перехід до так званої парламентсько-президентської форми правління, яка вимагає, по-перше, зміни регламенту Верховної Ради, ухвалення закону про Кабінет Міністрів, ухвалення закону про опозицію. Тоді б не було такої ситуації у Верховній Раді: опозиція, не маючи своїх законодавчо окреслених прав, змушена вдаватися до таких непарламентських методів протидії.
Що ж до «помаранчевої» коаліції, то всі ці суперечки, кому яке крісло дістанеться, постійна боротьба за крісла перетворюються у самоціль. Крісло і крісло — і більше нічого! Це вже переходить всілякі розумні межі.
