Петро КРАЛЮК: Боюся, більшість із нас і далі живе в полоні «народницьких» стереотипів столітньої давності

Автор багатьох наукових праць, проректор з наукової роботи Національного університету «Острозька академія» Петро Кралюк — давній друг і автор «Дня». Завдяки йому ми по-новому відкривали цілі сторінки української філософії та історії. Про це — і сьогоднішнє інтерв’ю. А приводом для нього стала приємна подія — ювілей Петра Михайловича.

— Петре Михайловичу, яка з наукових тем є для вас цікавішою, що вам ближче до душі?

— Для мене найбільш цінні є теми, пов’язані з нашою історією й культурою. Це і антична філософія Північного Причорномор’я, і духовна культура Київської Русі, і діяння князів Острозьких, зрештою, цікавими для мене є фігури Мелетія Смотрицького, Касіяна Саковича, Тадеуша Костюшка, Юліуша Словацького, Тараса Шевченка, Олени Пчілки, В’ячеслава Липинського, Арсена Річинського... І все ж найближчою та найцікавішою залишається «перша любов» — соцініани. Для українців ця назва нічого чи майже нічого не говорить. Але соцініани, по філософії яких двадцять років тому я захистив свою кандидатську дисертацію, є унікальним і вражаючим явищем нашої культури. До речі, саме вони ще на початку ХVII ст. надрукували перший твір розмовною українською мовою — майже за двісті років до «Енеїди» І. Котляревського. Колишній соцініанин Юрій Немирич у середині ХVII ст. вимагав відкриття на українських землях двох університетів. І включив цю вимогу до Гадяцького договору. Зрештою, соцініани, діяльність яких у першій половині ХVII ст. відбувалася переважно в Україні, справили помітний вплив на передову європейську культуру того часу. Наприклад, знаменитий природознавець Ісаак Ньютон був соцініанином, а вчення цієї течії вплинуло на погляди англійського філософа Джона Локка. На жаль, ми таких речей не цінуємо...

— Визначте, будь ласка, поняття «українська еліта», але в історичному вимірі.

— Думаю, тут не треба винаходити велосипеда. Ґрунтовне розуміння еліти в історичному вимірі дав український філософ, політолог, історик В’ячеслав Липинський. Для нього еліта — провідна верства, люди, які здійснювали керівництво різноманітними структурами, ефективно організовували суспільне життя, вміло й конструктивно творили матеріальні й культурні цінності. Інша річ, що ми, інтерпретуючи своє минуле, часто звертаємо увагу не на конструктивні персонажі, а на деструктивні. Але це тема для серйозної дискусії. Та й чи дозріло сучасне українське суспільство до неї? Боюся, більшість із нас і далі живе в полоні «народницьких» стереотипів столітньої давності.

— Як ви гадаєте, чи може зміна інтерпретації історії вплинути на формування системи цінностей українців? Якщо так, то яким чином?

— «...ми часто підносимо до небес те, що не варто цінувати. І не цінуємо справді добре. Так і живемо. Зрештою, так нам і треба. Залишається надія, що колись навчимося цінувати вартісне й відкидати фальшиве». Так міркує герой моєї повісті «Діоптра...». Він хоче сказати: від того, як ми трактуємо наше минуле, яких героїв піднімаємо на щит, багато що залежить у нашому житті. Нинішня інтерпретація нами власної історії націлює на формування комплексу меншовартості. Звідси чимало наших проблем. Про це я говорив і говоритиму. Але чи буду почутий?

—Виходячи з цього, яка історична постать може посприяти формуванню системи цінностей?

— Українська історія — надзвичайно багата. Проте ми її погано знаємо, зациклившись на поверхових темах і не бажаючи копнути глибше. Якби ми уважно прочитали Галицько-Волинський літопис і належно оцінили князя-філософа Володимира Васильковича, якби довідалися про героїчні діяння Костянтина Івановича Острозького або працю його сина, Василя-Костянтина, на полі культурному, можливо, тоді б дещо інакше і конструктивніше сприймали світ.

Редакція газети «День» вітає Петра Михайловича з ювілеєм. Бажає здоров’я, цікавих відкриттів для подальших досліджень, розумних студентів, нових книг...