Під Червоним Хрестом <br> спасіння

8 травня світова спільнота відзначає День Червоного Хреста. Нинішній рік ювілейний. Виповнюється 135 років із часу заснування міжнародної організації (згодом — Міжнародний комітет Червоного Хреста), 80 років — Українському Червоному Хресту і 5 років — з моменту його вступу до Міжнародної федерації Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. До цих дат приурочено міжнародну фотовиставку «Люди та війни», яка вiдбуватиметься з 8 до 22 травня у Виставковому залі Спілки художників України. Із 70-тисячного фотоархіву на виставку відібрано 140 фотографій та інших історичних документів із 62 країн світу.

Добро і зло, жорстокість і милосердя завжди йдуть у житті поряд. На жаль. І — на щастя. Якби не добровільні помічники, хіба впорались би медичні та санітарні служби зі спасінням величезної кількості жертв у війнах і катастрофах? Ні, звичайно.

Що спонукає людину не пройти повз того, хто потрапив у біду? Сердечність, доброта, сумлінність, людяність? Так, звісно. Та все ж, насамперед, — небайдужість.

24 червня 1859 року в італійському селищі Сольферіно відбулася битва між французькими та італійськими військами проти австрійських окупантів. За кілька годин поле битви перетворилося на криваве місиво. 40 тисяч убитих і поранених...

Волею випадку свідком страшної картини став швейцарець Анрі Дюнан. Він не просто жахнувся. Він узявся за перо, щоб розповісти світові про драму війни. Розповісти, щоб світ також здригнувся і замислився.

Анрі Дюнан пише книгу «Спогади про Сольферіно», видає її за власний кошт і розсилає європейським монархам, політичним і військовим діячам, а також людям, відомим своїми гуманістичними ідеями та добрими справами.

Книга приголомшила Європу. І примусила діяти. Пропозиція Анрі Дюнана «створити у всіх європейських країнах товариства з надання допомоги пораненим, у різних країнах, незалежно від їхньої національності», започаткувала сучасне гуманітарне міжнародне право. А першим письмовим і конкретним втіленням міжнародного права стала Женевська конвенція 1864 року.

Порівняно з минулим, ХХ століття, йдучи, залишає історії ще страшніші сліди злочинів, масові жертви воєн, природних і суспільних катаклізмів. Із потребами часу набагато розширилася і сфера діяльності Червоного Хреста. Це вже не тільки допомога пораненим під час військових конфліктів.

Наприклад, Український Червоний Хрест займається розшуком безвісти пропалих, допомагає потерпілим у чорнобильській катастрофі, у стихійних лихах, аваріях. Допомагає інвалідам, біженцям, дітям-сиротам, старим. Те, що в наш економічно тяжкий час збережено службу милосердя, — це, воістину, і досягнення Червоного Хреста України, і честь. 14 сестер милосердя з України удостоєно вищої нагороди Міжнародного комітету Червоного Хреста. До речі, держава виплачує зарплату тільки 3200 сестрам милосердя.

Решту матеріально-технічних потреб забезпечує бюджет Червоного Хреста, підтримка іноземців. Останнім часом найбільш суттєва допомога надходила з Німеччини, Голландії, Швеції. І — нічого від «нових українців»...

Це вельми дивує зарубіжних благодійників. Нам зрозуміти легше: чимало наших фондів «милосердя» скомпрометували себе в очах народу, виявилися «нечистими на руку». Тому багаті співвітчизники, серед яких також багато добрих людей, вважають за краще самим робити добрі справи, не зв’язуючись із якимись організаціями.

Але, дай Боже, зміняться часи, зміниться наше ставлення до милосердя, повернеться довіра до добровільних товариств. Людина не може, не повинна бути глухою до чужої біди. Пригадаємо, як писав Жан-Жак Руссо: «Серцю людському властиво ставити себе на місце не тих людей, які щасливіші за нас, але тільки тих, які більше за нас заслуговують на жалість».