Початок чистоти
Напевно, тому його не чіпають ні міліція, ні рекет. Він пояснює: не сезон зараз для чищення. Тим більше, що з якого-небудь хлопчика він грошей і зовсім може не взяти. З модниці, щоправда, іноді й п’ятірку зажадає. А до мужиків у нього особливий підхід, котрий є його комерцiйною таємницею. Принаймні він ні від кого не залежить і, без сумніву, пишається тим, що хоч таким чином, але сам заробляє на життя.
Через ексклюзивність свого заняття (скажімо, клоунів і артистів, котрі постійно заробляють на життя на центральній вулиці столиці, тут можна зустріти на кожному кроці) він уже певною мірою став місцевою знаменитістю, про яку, природно, складають легенди. Так за однією версією, він колишній висококласний спортсмен, за іншою — студент, котрий доводить свою вдвічі підвищену стипендію хоч би до офіційного рівня бідності.
Брехня. У хлопця просто немає іншої роботи, немає іншої спеціальності, а ця уявляється йому і легкою для засвоєння, і перспективною, оскільки, щоб чистити взуття, треба багато чого знати: і про туфлі-черевики-чоботи, і про те, з чого вони зроблені, і про те, яким саме кремом їх треба живити й чистити. Він, мабуть, сам намалював свою нехитру вивіску (каже, що малював приятель…), котра сповіщає, що тут борються за чистоту вашого взуття, і вже постраждав за це в суперечці з одним священнослужителем, який не схвалив ратичку, зображену замість дамського підбора.
Його контакти з офіційним світом обмежилися вдячністю одній хорошій людині. «Ну який же це хабар?!» — обурено говорить він, навідріз відмовляючись розвивати тему, зi злiстю відкидає паперове хрещатицьке сміття, що наноситься на його робоче місце. Усе навколо повинно бути чистим, і взуття, і вулиця, каже він, і тут же розмірковує про покарання для тих, хто смітить.
Він не мріє про жоднi високі посади. Не хоче стати ні мером, ні, тим більше, президентом. Він сподівається, що з настанням осені у нього буде більше клієнтів і він зможе купити книгу про улюбленого художника Васильєва, який так рано пішов iз життя… І все ж погано, що він не мріє стати президентом. Значить, наша країна ще не запевнила його у тому, що і в нього, і у тих, чиї туфлі він сьогодні чистить, рівні можливості. Одна надія, що коли-небудь і ми доростемо до американських та європейських стандартів. І з чистоти, і, що набагато важливіше, за рівнем віри у свою країну. Але починати треба, звичайно, з чистоти. Якщо президентом, природно, дано стати не кожному, то чистильників у нас повинно бути набагато більше, ніж тепер. І мріяти їм треба сміливіше.
