Похорон у режимних рамках
Якби В’ячеслав Чорновіл бачив, як його ховають, він, мабуть, сказав би: «От бачите, наша влада ніде свого не упустить».
Людське море, що хвилями набігало з усіх прилеглих вулиць до місця прощання, як об хвилерізи розбивалося об металеве загородження в формі каре, залишаючи біля порога Будинку вчителя велику площу, що добре проглядалася. Пробившися до міліцейських цепів за загородкою, перше, що почули кореспонденти «Дня», — це намагання колег із телекамерами пояснити, що в них є акредитація (?) й вони мають бути у списках. Але ні цих телевізійників, ні людей із величезним вінком, котрі доводили, що їхали до Києва 300 км, стражі порядку не пускали.
Обурені люди кричали, чоловік із вінком у серцях кинув: «Тому і в державі такий безлад, що скрізь така організація і такий порядок! Навіть тут знущання над людьми». Уже там, у тісному приміщенні холу, де стояла в морі квітів домовина, стало зрозуміло, чому щирі заклики душ тисяч людей, котрі вважали за необхідне віддати останню данину своєму великому співвітчизнику, було перетворено на тортури.
Виявляється, повинен прибути Президент. І тому все відповідало режимному заходу з участю «особи, котру охороняють». Першим особам держави, котрі з’явилися, — Президентові, спікеру й прем’єру — люди кричали «Ганьба!», певно, не так даючи оцінку їхньому внеску в сучасну українську історію, скільки обурюючись організацією ігор біля домовини того, хто справді вписаний у літопис боротьби за Україну. Люди не розуміли, чому домовина не могла стояти на площі, чому керівники держави не попрощалися з покійним до того часу, як зібрався оповіщений народ, і чому почуття вдячності до В’ячеслава Чорновола, що привело до нього тисячі людей, мусить бути проексплуатованим владою.
Колега Набока, котрий мав колись статус «дисидента», сказав кореспондентові «Дня»: «Не можна було робити з цього трагічного заходу офіціозний, що максимально полегшує життя високим посадовим особам й максимально утрудняє її людям, котрі прийшли попрощатися з тим, хто гідний звання видатного українця. А ось ті нікчемні люди, котрі насправді «ніхто й звати їх ніяк», від котрих не залишиться в історії й сліду, влаштували звичайний режимний захід, та ще й погано організований».
Люди плакали вголос — і від трагічного болю, і від образи. «Розумієте, — пояснювала кореспондентові «Дня» інтелігентна пенсіонерка, — він, як Тарас, справжній українець. Він любив не тільки свій народ, а й його стихію. Й Україна для нього мала свій аромат, вона йому пахтіла, як хліборобу пахне земля. А інші тільки клянуться, вони кажуть, що вони демократи й реформатори, а вони всі комуністи, котрі перефарбувалися разом із Президентом». Старенька стояла разом із групою людей, котрі привезли землю Звенигородщини — малої Батьківщини В’ячеслава Чорновола. «Земля прямо від порога, від рідної хати, сестра Валя така була вдячна за це й розчулена», — розказували люди...
Анатолій Матвієнко не приховував сліз: «Це знак великої трагедії. І якщо у нас у всіх не з’являться розум, совість і якісь усвідомлені дії після цього — буде велика біда. Ми всі чекаємо чогось, чекаємо, а ось так і Україну на могилу відправимо». «Пішов великий і трагічний політик, котрий не набагато пережив розкол у його партії, головному його дітищі. І я впевнений, що в пам’ять про нього його ідейні політичні спадкоємці повинні бути обов’язково разом», — поділився з кореспондентом «Дня» Дмитро Табачник.
А саме тут можуть бути великі проблеми. Мало оптимізму вселяє той факт, що «костенківців» було геть відлучено від участі в організації прощальних заходів. Більше того, напередодні з’явилося звернення соратників В’ячеслава Чорновола, котрі не визнають з’їзд «костенківців»: «...ясно одне, В’ячеслав Чорновіл гасив пожежу, розпалену розкольниками Руху й загинув у дорозі». Тобто зерна від плевелів, як і раніше, не відокремлено, «Рух-1» веде боротьбу за маси, використовуючи при цьому як знамено й аргумент трагічну загибель свого лідера. Микола Жулинський, поза зв’язком із цим, висловив думку, гідну обдумування: «Мені здається, Бог зверху подивився на Україну й забрав кращого з кращих, щоб ті, хто не розуміє, яке випробування стоїть сьогодні перед Україною, нарешті усвідомили — треба об’єднуватися, треба бути разом». При цьому усвідомленні всіма необхідності об’єднання як випустити з уваги сумне зауваження одного із «розкольників»: «Зараз Президент активно почне диригувати Рухом...»?
Євген Марчук сказав пресі: «Якби сьогодні було оголошено загальнодержавний траур, це було б адекватне тій ролі, яку В’ячеслав Чорновіл відігравав в історії України».
Але, мабуть, саме це й не вкладалося б у розуміння владою історичної місії «останнього з могікан». Бо рівень влади, як і її популізм, обмежено «режимними рамками».
