Похвальні наміри

Схоже, що диверсифікація джерел постачання енергоносіїв залишилася єдиною темою, яка об’єднує главу української держави та уряду. Підтвердженням цього стали останні заяви Президента України та прем’єр-міністра, які були виголошені за межами країни. На початку тижня перебуваючи в Румунії, Віктор Ющенко заявив про зацікавленість України взяти участь у проекті побудови газопроводу Nabucco. Український Президент повідомив, що найближчим часом офіційний Київ надасть свої пропозиції щодо цього цієї участі. Буквально через день подібні заяви на цю тему зробив прем’єр-міністр Віктор Янукович, який перебував з візитом у Туреччині. Україна має значний потенціал у виготовленні газокомпресорного обладнання і труб великого діаметру, і тому «ми будемо використовувати всі свої можливості і долучатися до таких проектів, як Nabucco», — зазначив голова українського уряду під час прес- конференції з прем’єр-міністром Туреччини Реджепом Тайїпом Ердоганом. Зі свого боку, турецький прем’єр підтримав намір України приєднатися до багатостороннього проекту, у якому бере участь п’ять країн.

Слід зазначити, що проект будівництва газопроводу Nabucco є стратегічним пріоритетом енергетики Європейського Союзу. Адже цей трубопровід довжиною у 3 300 кілометрів має забезпечити поставки газу із Центральної Азії через Туреччину, Болгарію, Румунію та Угорщину до Австрії в обхід Росії. Вартість проекту оцінюється у 4,6 млрд. євро. Передбачається, що цей проект потужністю у 26—32 мільярди кубометрів газу на рік має розпочати свою роботу у 2011 році. До реалізації проекту приєдналися нафтогазові компанії Botas (Туреччина), Bulgargaz (Болгарія), TRANSGAZ (Румунія), MOL (Угорщина) і OMV Erdgas GMBH (Австрія). Проект газопроводу Nabucco розроблений австрійським енергетичним концерном OMV і передбачає транзит газу з Ірану. Підтвердженням серйозного відношення ЕС щодо диверсифікації газопостачання свідчать конкретні кроки країн Євросоюзу. 29 липня 2006 року п’ять країн ЄС і представники Єврокомісії підписали договір про скорочення будівництва Nabucco і вибір Азербайджану в якості базової країни-постачальника газу. 20 грудня, за день до своєї смерті екс-президент Туркменістану Сапармурат Ніязов на переговорах з представником Єврокомісії Андрісом Пібалгсом пообіцяв направити майже 15 млрд. кубометрів газу через Nabucco.

Чи дійсно Україна має реальні підстави для участі в будівництві газопроводу Nabucco? Яким чином може бути Україна задіяна в цьому проекті?

Михайло ГОНЧАР, Центр «НОМОС», Київ:

— Безперечно, основний замисел проекту Nabucco — це постачання іранського газу в Європу. Також передбачалося, що в якості ресурсної бази може бути використаний і туркменський газ, який проходитиме через Іран. Останнім часом говорилось про те, що на першому етапі проекту може транспортуватися каспійський газ, зокрема, з азербайджанського шельфу Каспію. На період, поки з’ясуються відносини з Іраном, може бути використаний ресурс газу Шах-Денізу, родовище якого практично розробляється. Тим більше, що на ділянці Баку — Тбілісі — Ерзурум газотранспортна структура вже збудована.

Безперечно, що на даному етапі мова, скоріше за все, йде про певну міжнародну політичну підтримку участі України в диверсифікації варіантів постачання газу. Nabucco якраз представляє собою один із таких варіантів. Але слід зазначити, що для України завжди є проблемою відповідність дій задекларованим намірам, послідовність цих дій і спрямованість на отримання кінцевого результату. Тому в даному контексті не доводиться казати однозначно, що Україна устами прем’єр-міністра визначилась остаточно і назавжди. Той же приклад незавершення реалізації проекту Одеса — Броди — Плоцьк є підтвердженням цього. Тобто декларації, заяви одне, але у певний момент часу дії робились зовсім інші.

Безперечно, що при участі України в проекті Nabucco цей проект можна розглядати для нас як виключно диверсифікаційний. Тут немає транзитного елементу, але є лише можливість отримати газ, у тому випадку, коли він потрапляє на європейський континент з території Туреччини через Болгарію і Румунію в Україну. Але мова може йти про невеликі обсяги при нашому рівні споживання.

Я не думаю, що Україна має багато шансів на те, що саме її труби чи насосні станції будуть використанні при будівництві газопроводу Nabucco. Скоріше за все, українська сторона матиме шанси взяти участь у цьому проекті на субконтрактних чи субпідрядних умовах. Безумовно, Україна братиме участь у тендерах на поставки труб і компресорних станцій. Але це ніяк не можна розглядати як стовідсоткову гарантію того, що труби будуть українськими. Швидше за все — ні.

Заяви Президента і прем’єра можна розцінювати як намір показати Москві готовність української сторони все-таки реалізувати хоч якийсь, хоч один диверсифікаційний проект. Але разом з тим, Росія прекрасно бачить, що всі минулі 15 років українська сторона на відміну від Грузії, Азербайджану, Чехії, не реалізувала проекти, які сприяють енергетичному унезалежненню. Україна, не дивлячись на величезний потенціал і наявні можливості, так і не змогла в жодному проекті досягти успіху.