Похвальні наміри
Україна хоче приєднатися до проекту Nabucco
Схоже, що диверсифікація джерел постачання енергоносіїв залишилася єдиною темою, яка об’єднує главу української держави та уряду. Підтвердженням цього стали останні заяви Президента України та прем’єр-міністра, які були виголошені за межами країни. На початку тижня перебуваючи в Румунії, Віктор Ющенко заявив про зацікавленість України взяти участь у проекті побудови газопроводу Nabucco. Український Президент повідомив, що найближчим часом офіційний Київ надасть свої пропозиції щодо цього цієї участі. Буквально через день подібні заяви на цю тему зробив прем’єр-міністр Віктор Янукович, який перебував з візитом у Туреччині. Україна має значний потенціал у виготовленні газокомпресорного обладнання і труб великого діаметру, і тому «ми будемо використовувати всі свої можливості і долучатися до таких проектів, як Nabucco», — зазначив голова українського уряду під час прес- конференції з прем’єр-міністром Туреччини Реджепом Тайїпом Ердоганом. Зі свого боку, турецький прем’єр підтримав намір України приєднатися до багатостороннього проекту, у якому бере участь п’ять країн.
Слід зазначити, що проект будівництва газопроводу Nabucco є стратегічним пріоритетом енергетики Європейського Союзу. Адже цей трубопровід довжиною у 3 300 кілометрів має забезпечити поставки газу із Центральної Азії через Туреччину, Болгарію, Румунію та Угорщину до Австрії в обхід Росії. Вартість проекту оцінюється у 4,6 млрд. євро. Передбачається, що цей проект потужністю у 26—32 мільярди кубометрів газу на рік має розпочати свою роботу у 2011 році. До реалізації проекту приєдналися нафтогазові компанії Botas (Туреччина), Bulgargaz (Болгарія), TRANSGAZ (Румунія), MOL (Угорщина) і OMV Erdgas GMBH (Австрія). Проект газопроводу Nabucco розроблений австрійським енергетичним концерном OMV і передбачає транзит газу з Ірану. Підтвердженням серйозного відношення ЕС щодо диверсифікації газопостачання свідчать конкретні кроки країн Євросоюзу. 29 липня 2006 року п’ять країн ЄС і представники Єврокомісії підписали договір про скорочення будівництва Nabucco і вибір Азербайджану в якості базової країни-постачальника газу. 20 грудня, за день до своєї смерті екс-президент Туркменістану Сапармурат Ніязов на переговорах з представником Єврокомісії Андрісом Пібалгсом пообіцяв направити майже 15 млрд. кубометрів газу через Nabucco.
Чи дійсно Україна має реальні підстави для участі в будівництві газопроводу Nabucco? Яким чином може бути Україна задіяна в цьому проекті?
Михайло ГОНЧАР, Центр «НОМОС», Київ:
— Безперечно, основний замисел проекту Nabucco — це постачання іранського газу в Європу. Також передбачалося, що в якості ресурсної бази може бути використаний і туркменський газ, який проходитиме через Іран. Останнім часом говорилось про те, що на першому етапі проекту може транспортуватися каспійський газ, зокрема, з азербайджанського шельфу Каспію. На період, поки з’ясуються відносини з Іраном, може бути використаний ресурс газу Шах-Денізу, родовище якого практично розробляється. Тим більше, що на ділянці Баку — Тбілісі — Ерзурум газотранспортна структура вже збудована.
Безперечно, що на даному етапі мова, скоріше за все, йде про певну міжнародну політичну підтримку участі України в диверсифікації варіантів постачання газу. Nabucco якраз представляє собою один із таких варіантів. Але слід зазначити, що для України завжди є проблемою відповідність дій задекларованим намірам, послідовність цих дій і спрямованість на отримання кінцевого результату. Тому в даному контексті не доводиться казати однозначно, що Україна устами прем’єр-міністра визначилась остаточно і назавжди. Той же приклад незавершення реалізації проекту Одеса — Броди — Плоцьк є підтвердженням цього. Тобто декларації, заяви одне, але у певний момент часу дії робились зовсім інші.
Безперечно, що при участі України в проекті Nabucco цей проект можна розглядати для нас як виключно диверсифікаційний. Тут немає транзитного елементу, але є лише можливість отримати газ, у тому випадку, коли він потрапляє на європейський континент з території Туреччини через Болгарію і Румунію в Україну. Але мова може йти про невеликі обсяги при нашому рівні споживання.
Я не думаю, що Україна має багато шансів на те, що саме її труби чи насосні станції будуть використанні при будівництві газопроводу Nabucco. Скоріше за все, українська сторона матиме шанси взяти участь у цьому проекті на субконтрактних чи субпідрядних умовах. Безумовно, Україна братиме участь у тендерах на поставки труб і компресорних станцій. Але це ніяк не можна розглядати як стовідсоткову гарантію того, що труби будуть українськими. Швидше за все — ні.
Заяви Президента і прем’єра можна розцінювати як намір показати Москві готовність української сторони все-таки реалізувати хоч якийсь, хоч один диверсифікаційний проект. Але разом з тим, Росія прекрасно бачить, що всі минулі 15 років українська сторона на відміну від Грузії, Азербайджану, Чехії, не реалізувала проекти, які сприяють енергетичному унезалежненню. Україна, не дивлячись на величезний потенціал і наявні можливості, так і не змогла в жодному проекті досягти успіху.