«Поїзд» оптиміста Юрія Рибчинського
Завтра поету Юрію Рибчинському — 60. Він із тих, хто ніколи не помічає власні роки. І це відчувається в кожному його слові: чи-то в пісні, чи-то в поемі, чи-то в розмові... Мабуть, від того в Юрія Рибчинського багато друзів і шанувальників творчості. Він працював з Володимиром Івасюком, Ігорем Покладом, Ігорем Шамо, Миколою Мозговим. Його пісні виконують Софія Ротару, Ніна Матвієнко, Тамара Гвердцителі... Його люблять. Його шанують. Під час бесіди кореспондента «Дня» з ювіляром в програмі «Вітаю вас...» на Першому національному Рибчинського поздоровляли його ж піснею «Зелен клен» рідні й друзі. Проте «День» однаково встиг зробити це першим:
— Редакція «Дня» щиро вітає вас із 60-річчям і бажає як людині — здоров’я, а як митцю, звичайно, творчих злетів та натхнення для того, аби Україна ще почула не один ваш новий шлягер. Отже, Юрію Євгеновичу, як плануєте святкувати?
— У день народження я зазвичай збираю друзів за містом — в Ірпіні. Люблю святкувати в сімейному й дружньому колі. З відомих людей буде мій кум — співак Павло Зібров, друг і співак Володимир Засухін, композитор Ігор Поклад, родичі...
— Юрію Євгеновичу, якби вам запропонували написати мемуари, які розділи туди увійшли б? Назвіть, будь ласка, ті події і людей, які стали для вас доленосними?
— Гадаю, що якби не було доленосних людей, не було б і таких же подій у моєму житті. У першу чергу, написав би розділ про Леся Степановича Танюка, до якого, ще школярем, я прийшов із першими віршами. Він тоді був студентом режисерського факультету в Театральному інституті. Лесь Степанович піклувався про мене, допомагав як поету, наставляв протягом багатьох років. Відтак він став для мене учителем і по життю, і у творчості. Обов’язково був би розділ, присвячений російському поету Євгенові Олександровичу Євтушенку, який для мене був і залишився вчителем у поезії. Я почав з ним спілкуватися ще в шкільні роки. Товаришую й досі. Присвячу окремий розділ Євгенії Дейч, дружині Олександра Дейча, яка стала для мене другою матір’ю, допомагала в житті... Звичайно, був би розділ, присвячений моєму першому композитору Ігорю Покладу, а також співавторові й другу Володі Івасюку... Окремий розділ присвятив би спорту, яким я займався протягом багатьох років. Підрозділом до нього став би футбол. Я вболіваю за «Динамо», мабуть, із восьмирічного віку. Футбол — це частина мого життя. Звичайно, був би розділ, присвячений дружині, синові. У мемуарах я б розказав про дивовижну історію кохання моєї бабусі та діда. Багато розділів було б... Не став би виділяти окремих розділів для Києва і для України загалом, бо моя любов до рідного краю проходить крізь усе, що я пишу і творю. Без столиці, без України я взагалі не уявляю свого життя. Особливо я відчув це, працюючи три роки в Москві. Тоді я зрозумів, що таке справжня ностальгія!..
— Ви — людина, про яку прийнято говорити — з яскравим громадським темпераментом...
— Абсолютно вірно! Я, на щастя, не тільки поет і драматург. У всьому, що відбувається в суспільстві, мені хочеться брати участь. Я ще школярем мріяв про те, що буде революція. Вивчав усі революції світу: Французьку, Жовтневу... Мабуть, у мене все-таки вдача революціонера.
— А що вас як митця та громадянина тішить і засмучує в нашому житті?
— Мене радує те, що Київ росте. Я гадаю, що у нас, можливо, найкращий у Європі мер. Радує й те, що почалась нова доба в Україні, коли вперше Президентом стала людина, яка не має нічого спільного з практикою, яка була в Радянському Союзі. А засмучує? Я взагалі-то оптиміст...
— Сьогодні відбудеться фінал «Євробачення». Ви стежите за цим конкурсом?
— Я не надто пильно стежу за цими подіями за браком часу. Нині працюю разом із режисером Миколою Барановим над «своїм «Євробаченням». Третього червня в Палаці «Україна» буде ювілейний концерт, де мене вітатимуть моїми ж піснями Тамара Гвардцителі, Олександр Малінін, Лоліта, Ігор Демарін, Антон Макарський, Олександр Пономарьов, Ані Лорак, Павло Зібров, Наталя Могилевська, Ніна Матвієнко, Володимир Гришко та багато інших.
— Читачі нас не зрозуміють, якщо ми не розпитаємо вас про подальші ваші плани та майбутні проекти...
— Незабаром виходить окрема збірка моєї поеми «Поїзд», яка була надрукована повністю в «Літературній Україні». У липні в мене починається постановка мюзиклу, присвяченого дню народження Едіт Піаф в Національному академічному українському драматичному театрі ім. Марії Заньковецької, що у Львові. Також цього літа ми з дружиною плануємо поїхати на бієналє у Венецію. Десь восени планую й інші концерти, випуски книжок, збірок тощо.
