Права не дають. Права беруть

Нагадаємо, що вся перебудова, яка привела в результаті до розпаду СРСР і появи «нових незалежних держав», зокрема й України, проходила під знаком боротьби за права людини. Тепер, після 7 років незалежності, правозахисники з сумом говорять, що сьогодні права людини реалізовуються в Україні значно меншою мірою, ніж це було в перебудовному СРСР. Причини називають різні, до оскоми знайомі — перетворення нашої держави на авторитарну, економічна криза, відсутність коштів...

Проте, можливо, головна причина все-таки не в цьому. «Права людини» сприймаються в нашій країні дуже абстрактно не тільки владою (яка ставиться до них як до варіанту «правил поведінки у громадському транспорті», розділ «пасажир має право»), а й самими громадянами. Ці самі «права» для більшості наших громадян — частина владної демагогії — спочатку горбачовської, згодом «незалежної». Трудящі переконані, що вони «знають справжню ціну» своїм правам, і вважають, що головне — право сили. Парадокс у тому, що сьогодні за наявності великого бажання справді є можливість обстоювати свої права. Проте, як свідчить досвід, ця можливість нікого не цікавить. Воно й не дивно — «права людини», зафіксовані, приміром, у Конституції, виявилися «подарованими» нам згори, як частина «декорації пристойності» влади перед Заходом. Виходить, мають рацію ті, хто говорив, що «подарована» незалежність, теоретична можливість реалізовувати свої права й інші «надбання демократії» не потрібні суспільству, позаяк суспільством не вистраждані?

Харківський правозахисник Євген Захаров стверджує, що нині він знову почувається дисидентом. Його матеріал «Режим, який порушує права людини, приречений на поразку», читайте на 6-й стор.

№237 10.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»