Право на другий шанс

Нині в Україні засуджені жінки відбувають покарання в 11 виправних колоніях, є і Мелітопольська виховна колонія для неповнолітніх дівчат. У двох виправних колоніях — у Чернігові та Одесі — разом із засудженими жінками перебувають їхні діти до трьох років. Доведено, що позбавлення волі не стільки «виправляє» людину, скільки ламає її характер, життя. Психологи стверджують, що після трьох років позбавлення волі у засудженого починає деформуватися свідомість, і особистість практично неможливо повернути до нормального життя. В українських же тюрмах більшість засуджених якраз мають терміни від трьох до п’яти років позбавлення волі.

Із 1990 року кількість злочинів, скоєних жінками в Україні, зросла удвічі. В структурі злочинів, які скоюють жінки, частішають вбивства чоловiкiв, які чинили насильство над ними та дітьми, перевезення наркотиків, крадіжки. «Відсидівши» три-сім років, велика частка жінок так i не знаходить свого місця на волі: не мають куди повернутися після ув’язнення, втрачають сім’ї, соцiальнi зв’язки, їм важко працевлаштуватися. До всього додаються хвороби, отримані у в’язницi.

«ВИЙДУ НА ВОЛЮ — ОРГАНІЗУЮ ВЛАСНУ ВИСТАВКУ КАРТИН...»

У Чернігівській виправній колонії № 44 мені довелося побувати кілька разів — у рамках швейцарської програми підтримки пенітенціарної системи. Станом на сьогодні тут відбуває покарання 820 неодноразово засуджених жінок. Серед них найбільша кількість ув’язнених за злочини у сфері обігу наркотичних засобів та крадіжки (понад 500 осіб), є й засуджені за вбивство, тяжкі тілесні ушкодження, грабунок, шахрайство та інші кримінальні правопорушення. Наймолодшій засудженій — 19 років, найстаршій — 74. Є навіть «ветеран», у якої за плечима аж 16 «ходок».

У цій колонії, де утримуються жінки-рецидивістки, замість бараків з нарами — житлові модулі з хорошим ремонтом, ліжками, застеленими яскравими покривалами, вазонами на підвіконні, поличками з косметикою й навіть телевізорами. Замість арештантських роб — зручні сукні-халати й білі хустинки. Ув’язнені тут не лише працюють, а й мають вільний час на особистісний розвиток. Так, засуджена Онега Котко відкрила у собі талант художниці саме в колонії. Тепер її картини не тільки прикрашають сірі тюремні мури, а й демонструються на різноманітних конкурсах та виставках. А одну з них — «Незакінчений етюд» — навіть відправили до Берліна. Удруге художницю в колонію привели наркотики. «Я поїхала на побачення в зону до свого чоловіка, повезла передачу. На його прохання привезла й наркотики. Мене зразу ж арештували. Дали п’ять років», — розповідає Онега Котко.

У колонії жінка працює бібліотекаркою і пише картини. Жодних сучасних інструментів та матеріалів не має. Каже: перебирати не доводиться, тож малює, чим є, й на чому можна. Саме так сірий паркан колонії перетворився на ряд пейзажів. «Я малювала на прохання своїх дівчат. Одну з картин присвятила загиблим від цунамі в Японії», — говорить жінка. Вона мріє, що, коли вийде на волю, знайде творчу роботу і організує власну виставку. Однак найближчих кілька років ці бажання від реальності відділяють тюремні мури.

МАТЕРІ ТА ДІТИ — В ПРІОРИТЕТІ

Є в цій колонії школа та профтехучилище. А ще — дитячий будинок, в якому мами доглядають за своїми дітками, а деякі навіть проживають разом з ними, окремо від своїх «колег» по нещастю. У будинку матері та дитини перебуває близько чотирьох десятків дітей віком до трьох років, половина з них — немовлята. Ці діти народжені в Чернігівській ВК або прибули до неї разом з матерями, тобто народились під час слідства, в СІЗО. До послуг матерів — окрема кімната з ліжком для мами й дитячим ліжечком, шафою, столиком, тумбочкою, іграшками для малюків. Санвузол і ванна кімната — на дві родини.

Для засуджених, які мають дітей у будинку дитини, але там не проживають, встановлено свій окремий розпорядок дня. Двічі на день — зранку та ввечері — матері спілкуються з дітьми. Якщо ж дитина хворіє, то мама весь час може доглядати за нею. В інший час з дітьми займаються вихователі, медсестри, няні, психолог. Дітей, яким виповнюється три роки, можуть забрати на виховання близькі родичі засуджених, якщо їхні матері ще відбувають покарання. У разі, якщо рідних немає, за домовленістю з відділом опіки та піклування при Чернігівській міській раді, дітей переводять до дитячого дошкільного закладу інтернатного типу в місті Прилуки.

Норми харчування для вагітних жінок, матерів-годувальниць та дітей, які перебувають із матерями, — підвищені та більш збагачені вітамінами. Жінкам, діти яких — у будинку дитини при установі, дозволяють працювати за особистим бажанням, згідно з висновком лікарняної комісії. Вагітні жінки та ті, які відбувають покарання разом з малими дітьми, крім засуджених до позбавлення волі на строк понад п’ять років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, відповідно до статті 83 Кримінального кодексу України можуть отримати умовно-дострокове звільнення або амністію.

Персонал колонії стверджує, що ув’язненні жінки не проти того, щоб завагітніти за першої можливості. Це — вигідно: жінка з четвертого місяця вагітності отримує декретну відпустку, тобто звільняється від усіх робіт. Проте за час перебування на зоні державна допомога на народження дитини їй не виплачується, адже жінка перебуває на державному забезпеченні. Щоправда, не всі мами піклуються про своїх дітей. І засуджені, й персонал розповідали нам про молоду циганку, яка била свою дитину, вчила її красти, лаятися. Таких жінок карають навіть самі засуджені.

ПІДГОТОВКА ДО ЖИТТЯ НА ВОЛІ

Режим у ЧВК № 44 — звичайний, єдиний для всіх подібних установ: підйом — о 6-й, зарядка, прибирання в кімнатах, сніданок, з 7-ї до 14-ї — робота, далі — обід, вільний час, соціально-виховні заходи, вечеря, знову вільний час, і о 22-й — відбій.

На швейному виробництві жінки шиють близько 500 найменувань продукції: від постільної білизни до всіх видів форменого одягу, також — військову форму для всіх видів військ, виготовляють сувенірну продукцію. Кращих працівниць заохочують, а чим більше заохочень — тим більше пільг має засуджена. Середня зарплата після всіх вирахувань (комунальні послуги, харчування) — 360 — 400 гривень на місяць. Гроші перераховуються на картку. Засуджені можуть їх знімати й купувати необхідні продукти й речі особистої гігієни в тюремному магазині. Майже всі засуджені залюбки спілкуються з психологом, відвідують кімнату психологічного розвантаження.

Жінки, які відбувають покарання, постійно спілкуються з представниками громадських організацій, які надають гуманітарну допомогу для засуджених та дітей, що виховуються в будинку дитини. Планується разом із Греко-католицькою церквою відкрити Центр соціальної реабілітації для жінок, які звільняються й проживають у Чернігівській області. В проекті — купувати звільненій жінці будиночок у селі на Чернігівщині, допомагати з працевлаштуванням. Хоча також необхідно будувати соціальні гуртожитки, де могли б жити ті, хто повертається до нормального життя. Щоб вони від безвиході знову не опинилися в колонії.

ДО РЕЧІ

За даними Державної кримінально-виконавчої служби України, станом на початок 2012 року в 183 місцях позбавлення волі Держаної пенітенціарної служби України перебувало 153 430 осіб. Із них 1763 особи — це довічно ув’язнені, ще 12,6 тисячі — засуджені на строк понад 10 років. Ці дані на сайті громадської правозахисної організації «Донецький меморіал» наводить її керівник Олександр Букалов.