Президент може відповідати перед судом

Йдеться про слова Президента на розширеному засіданні Координаційної ради з питань боротьби з організованою злочинністю й корупцією.

Як повідомляє Інтерфакс-Україна, Президент критикував діяльність судів, відзначивши, що часто їхній лібералізм, помилки й пом’якшення покарання призводять до зниження ефективності боротьби зі злочинністю. Він також підкреслив, що не може зрозуміти, як можуть залишатися безкарними судді, «схоплені за руку при отриманні хабара».

Не будемо оцінювати фактичний бік висловлювання Леоніда Даниловича (хоча певний час тому його засмучувала прямо протилежна обставина — неадекватність законодавства та судової практики реального життя: «украв курку — сидить три роки»). Справа не в цьому, а в самому факті оцінки суду з боку Леоніда Кучми, причому не як громадянина, а як глави держави.

Така, здавалося б, вередливість виправдана однією важливою обставиною — суд — єдиний легальний орган, покликаний захищати громадян від свавілля, в тому числі й державного. Те, що в Україні це розуміють, м’яко кажучи, не всі, — як то кажуть, — наші проблеми. Американців, наприклад, із дитинства виховують у належному дусі. На шкільній екскурсії у Верховному суді США можна почути такі слова: «Ось, діти, та організація, яка захищатиме вас від уряду все ваше життя». До речі, багато сучасних правознавців, у зв’язку з цією винятковою роллю суду в суспільстві, не прираховують його до державних органів. Відповідно, ставлення в «нормальних» країнах до суду більш ніж шанобливе й особливо — з боку можновладців. Останній приклад — добровільна згода Клінтона свідчити суду, ніяким законом, до речі, не передбачена. Американський президент цілком міг відмовитися від цієї процедури, що не принесла, як відомо, йому ніякої користі, але він вирішив, що краще «нехай усе буде чесно», й у результаті виграв.

До речі, принципи, характерні для США та інших розвинених країн, закріплено і в нашій Конституції, тому оцінка діяльності суддів главою держави неприпустима, хоча б тому, що порушує ст. 126 Конституції, яка гарантує незалежність суддів і забороняє впливати на них. По-друге, заява Президента саме про «ліберальність» судів змушує громадян зайвий раз замислитися про схильності та звички цієї влади, які демонструються нам кожного разу, коли поблизу не виявляється іміджмейкерів.

Своєрідний же професійний коментар висловлювання Президента з боку можна знайти в газеті «Зеркало недели» (№10 від 7 березня цього року). В своєму інтерв’ю голова Верховного Суду України Віталій Бойко тоді констатував: «Правоохоронні органи дають одну статистику — виявлені та зареєстровані злочини. І далеко не завжди вона співпадає з кваліфікацією цього злочину судом, що вивчив докази у справі...

...Втім судову діяльність взагалі не можна оцінювати, основуючись на цифрових показниках. Нерідко кажуть про те, що, наприклад, до позбавлення волі засуджено 20 або 30% усіх притягнутих до кримінальної відповідальності. І суддям докоряють за те, що вони застосовують надто м’які заходи покарання, кажуть, що 20% — це дуже мало. Виникає запитання: а скільки ж нормально — 40, можливо, 60 або 100%? Для того, щоб визначити чи правильно виносяться вироки, треба ретельно вивчити кожну конкретну справу. А судову статистику потрібно використовувати дуже обережно».

А про істинне ставлення вищого чиновництва держави до «третьої влади» свідчить інша статистика: бюджет цього року передбачив фінансування загальних судів на 55% від необхідного (чи мається на увазі й відсоток необхідної від суду незалежності? — Авт.). Понад 40% судів країни знаходяться в приміщеннях, що не відповідають вимогам правосуддя. Близько 700 суддівських посад залишаються вакантними, обласні та прирівняні до них суди середнього рівня укомплектовано лише на 70%...

Про престиж професії не йдеться...

Cтатистичні дані підготувала Оксана ПАНЧЕНКО, «День»

№225 24.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»