Про ієрархію цінностей

27 cічня у київській книгарні «Є» популярний літературний сайт www.litakcent.com підбивав підсумки книжкового рейтингу «ЛітАкцент року — 2009». Експертна рада у складі столичних і регіональних письменників, критиків та літературознавців: Євгена Барана, Яни Дубинянської, Віктора Неборака, Володимира Панченка (головного редактора цього інтернет-видання), Василя Пахаренка, Роксолани Свято та Олександра Стусенка обирала переможців у двох номінаціях — «Художня література» та «Літературознавство». Була ще антипремія «Золота булька». До фіналу антипремії увійшли «порожні» за змістом книжки, довкола яких було, проте, багато галасу: як показав час, даремно.

Отже, серед прозаїків переміг Володимир Рутківський зі своїми «Джурами-характерниками», до речі, кількома місяцями раніше номінованими на «Книгу року BBC» (також подавалися Людмила Таран із «Дзеркалом Єдинорога» й Тарас Федюк із «Горищем»). «Буквально кілька акцентів, що спонукали мене й моїх колег голосувати за «Джур», — розпочав Василь Пахаренко. — У «Джурах-характерниках» письменник розкриває часи становлення Козаччини. Цей історичний період цікавий зокрема тим, що якраз закінчується руська доба і починається козацька. Автор чітко простежив, як відбувається взаємопроникнення епох. Він зробив дуже важливий акцент на українсько-татарських відносинах: два народи намагалися витіснити один одного, але за певних обставин вони дружили, ставали побратимами. Ця книга «дихає» ненав’язливим патріотизмом. Прочитавши її, читачу хочеться бути причетним до такої історії».

Серед двох робіт літературознавців — Євгена та Оксани Нахлік із працею «Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою» й Романа Піхманця із роботою «Іван Франко і Василь Стефаник: взаємини на тлі доби» — переможцем визнано останнього. (Хоч «Оксиморон» Євгена Моренця й потрапив у поле зору експертів, але на момент підведення підсумків рейтингу вийшли з друку лише його «сигнальні» примірники. Таким чином, дослідження буде розглянуте в контексті 2010 року). «У монографії Романа Піхманця вражає те, що той не робить жодних стереотипних реверансів перед нашими видатними класиками, — говорить Віктор Неборак. — Ця книжка — дуже відверта, фактографічна і до певної міри актуальна. Щоб засвідчити її актуальність, процитую кілька рядків. Виявляється, Василь Стефаник, як би тепер сказали, був довіреною особою Івана Франка на виборах 1897 року до віденського парламенту. І от Роман Піхманець пише: «...Під час попередньої виборчої кампанії вороги автора «Вічного революціонера» не гребували у 1897 році нічим... Окрім звичних, апробованих ще два роки тому засобів дезінформації й оббріхування, з’явилися й деякі нові. Зокрема, численні агітаційні листівки переконували виборців, що мужицький кандидат насправді не Іван Франко, а хитро замаскований під русина жид Френкель. Головним аргументом, який мав би засвідчити це, був рудий колір його волосся...» І, нарешті, «Золоту бульку» отримала Люко Дашвар за «Рай. Центр». (Номінованому Олесю Ульяненку із «Жінкою його мрії» пощастило більше.) Резюме Яни Дубенянської коротке: «Хочу звернути увагу на загрозливу тенденцію. Літературному критикові, який нібито має смак, потрапляє до рук ось така книжка, як, наприклад, «Рай.Центр». Очевидно, він не може не помітити фактологічних чи стилістичних ляпів. І напише: це — попса, але ж вона своя, теж українцям потрібна. Потім додасть: «Це — наша українська популярна література». Далі: «Наша українська якісна популярна література». А там: «Наша українська якісна література»... Врешті-решт, розмиваються критерії, за якими ми би мали відрізнити попсове видання від достойного».

«Є багато рейтингів. Є багато експертів — фахових і публічних, — підсумовує Володимир Панченко. — Наше ж завдання — називати речі своїми іменами, так, як ми їх розуміємо. Бо одна із проблем нашої літератури — руйнування ієрархії цінностей. Через те я вважаю позитивом зростання кількості книжкових рейтингів, які мають різну мету: одні — відзначають видавництво, інші — книжку, а ще інші, як от ми, — авторів».