Про «правильні пропорції світу»

Цей період став яскравою демонстрацією ефективності: від ідеї до її втілення в життя. Шість років тому голова спостережної ради Національного університету «Острозька академія» академік Микола Жулинський запропонував головному редактору «Дня» Ларисі Івшиній поїхати до Острога. Ця поїздка стала знаковою. За словами Лариси Івшиної, ступивши на острозьку землю, вона відразу відчула особливу ауру і впевненість у тому, що тут відбувається процес, надзвичайно потрібний українському суспільству.

Відтоді спільно з Острозькою академією реалізовано чимало проектів. Представляючи вкотре головного редактора «Дня», ректор Острозької академії Ігор Пасічник перелічив дещо зроблене за час співпраці. Традицією стали зустрічі з відомими людьми, яких Лариса Івшина запрошує до академії. Завдяки її «PR-у», сказав Ігор Демидович, клуб друзів академії розширюється. В різний час тут побували відомий громадсько-політичний діяч Євген Марчук, кобзар Тарас Компаніченко, професори Валерій Степанков та Володимир Панченко, подружжя українських меценатів Олени та Віталія Гайдуків. У серцях кожного з них Острозька академія залишила особливий слід. Наприклад, нагадав Ігор Демидович, будучи міністром оборони, Євген Марчук передав університету військове містечко, де тепер розташовані студентські гуртожитки та військовий ліцей для хлопчиків-сиріт і напівсиріт, який курує сам Євген Кирилович.

Кожну з книг «Бібліотеки газети «День» Лариса Івшина особисто представляла в Острозькій академії. Вони не просто переживались спільно — часто студенти та викладачі самі ставали авторами або писали відгуки до газети.

2004 року виникла ідея заснування стипендії головного редактора газети «День» найкращим студентам, критеріями для отримання якої були не просто хороший навчальний рейтинг та журналістський талант, а й активна громадянська позиція.

Дванадцять студентів академії тоді стали стипендіатами Лариси Івшиної. З цієї співпраці виникла Літня школа журналістики газети «День», яка тепер стала щорічною. В ній беруть участь студенти різних спеціальностей з університетів всієї України.

Традиційно до Острозької академії приїжджає фотовиставка газети «День». Кожного року Лариса Івшина дарує академії її фрагмент — найкращі фотокартини за результатами голосування студентів та викладачів. Більше того, студенти стають учасниками фотоконкурсу, що проводить газета, як, наприклад, династія Мізерних — студент та його батько.

Серед спільно реалізованих проектів — Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді, що за два роки діяльності перетворився на потужний громадський рух (www.uosa.uar.net).

Таким чином, масована підтримка, невичерпний ідейний потенціал головного редактора Лариси Івшиної та ректора Острозької академії Ігоря Пасічника зробили відомим всій Україні бренд «Острозька академія». Приїхати в Острог вважають своїм обов’язком політичні лідери, наукові, громадські, культурні діячі. Сьогодні, для прикладу, в стінах Острозької академії відбувається зустріч голови Верховної Ради Арсенія Яценюка зі студентами.

Зустріч Лариси Івшиної зі студентами, що відбулася в середу, стала (за словами головного редактора «Дня») її своєрідним звітом як члена Спостережної ради Острозької академії, почесного члена Острозького Академічного Братства.

«КРИВЕ ДЗЕРКАЛО» УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Говорили про все, що накопичилось з останньої зустрічі. Особливо багато питань у острозьких читачів «Дня» виникло після статті Лариси Івшиної «Про батьківщину «жирафів» («День», від 30 травня 2008 року). Вікторія Скуба запитала про те, чи не є українська журналістика дзеркальним відображенням українського суспільства. Відповідь — «українська журналістика — це криве дзеркало суспільства». Транслюючи і показуючи речі, що абсолютно не відповідають високим запитам громадян, українські ЗМІ беруть на себе відповідальність за викривлене формування настроїв суспільства. Питання відповідальності за стан суспільства — не лише журналістської, а й громадянської загалом — є наріжним каменем українського сьогодення.

УКРАЇНСЬКИЙ «ТАЙМС»

«Як протягом стількох років втримати високу планку?» Таке запитання поставила студентка Алла Дубровик, назвавши «День» українським «Таймс».

В 90-ті роки, коли «День» тільки починав «розкручуватись», девізом газети було: «Росія читає «Известия», США — «Нью-Йорк Таймс», а Україна — «День». Пройшов час, і планки, які ставились тоді, сьогодні здаються іншими. Час змінив «Известия», а з «Нью-Йорк Таймс» окрема історія. «День» (ще коли живим був Джеймс Мейс) звертався до редакції «Нью-Йорк Таймс» з вимогою відкликати Пулітцерівську премію журналіста Дюранті, який в 30-ті роки навмисне замовчував правду про український Голодомор. Реакції з Нью- Йорку досі немає. Звичайно, західні стандарти журналістики дуже високі, проте часто переоцінені в Україні. За словами Лариси Івшиної, «секрет» «Дня» полягає в тому, що газета пропонує читачам власний високий стандарт і громадянську позицію: «Перш ніж створити Бі-Бі-Сі, потрібно створити Британію». Звичайно, не всі здатні оцінити газету, проте мисляча частина українського суспільства потребує такого рівня видання. «Перш ніж створити Бі-Бі-Сі, потрібно створити Британію», — багаторічне кредо головного редактора «Дня».

ТАЛІСМАН АННИ

Під час зустрічі Лариса Івшина згадала про один лист, який надійшов в редакцію ще 2004 року. Цей лист був від восьмикласниці Ані Вакуленко з Кіровоградщини. Він настільки вразив головного редактора, що його опублікували на першій шпальті. Лист складався з переліку питань до політиків. Він викликав величезний резонанс у читачів. Тоді стипендіати головного редактора газети «День» в Острозькій академії на шпальтах газети намагалися відповісти Анні. Лист запам’ятався всім читачам. Під час цієї розповіді виявилось..., що Анна знаходиться в залі. Збулася її мрія, і минулого року вона вступила до Острозької академії, про яку колись дізналась з публікацій «Дня». На жаль, Анні не вдалося вступити на державну форму навчання, проте вона має досить високий навчальний рейтинг і, за словами ректора Ігоря Пасічника, найближчим часом може бути переведена «на бюджет». Ця несподівана зустріч стала фантастичним прикладом практичного результату ініціатив «Дня» та Острозької академії. «Уявляєте, якби мій батько не виписував газету «День» (батько Ані єдиний в селі читає «День». — Авт.), я могла б ніколи не дізнатися про Острозьку академію і не вступити сюди», — говорить тепер вже студентка університету Анна Вакуленко.

— Аня, а як відреагували односельчани на те, що ваш лист було опубліковано в газеті? — спитала Лариса Івшина свою уважну читачку.

— Заздрили...

— Потрібно не заздрити, а брати приклад. Якщо сидіти на одному місці і заздрити, нічого в своєму житті не зміниш. Ви могли бути хорошим прикладом односельчанам. І передавайте привіт вашому батьку. Він мудрий батько...

Зараз Анна задоволена життям. Своїм. Та їй не подобається життя країни, і в неї залишається безліч питань до політиків...

Анна ВАКУЛЕНКО, студентка першого курсу факультету політико-інформаційного менеджменту Національного університету «Острозька академія»:

— Минуло чотири роки з дня виходу статті «Список Анни», на яку звернула увагу вся Україна та редакція часопису «День». У мене, звичайної сільської дівчини, була нагода познайомитись з Наталією Трофімовою та Михайлом Марківом (колишніми кореспондентами «Дня». — Авт.), поспілкуватися з столичними гостями про реалії нашого часу. Дуже хотілося вступити до Острозької академії, оскільки переконана — це найкращий незаангажований ВНЗ в Україні. Крок за кроком, вступила літом до НаУОА, і от вчора здійснилася ще одна мрія — я особисто познайомилася з головним редактором однієї з небагатьох дійсно розумних газет України. Лариса Олексіївна Івшина запропонувала кілька нових ідей, зокрема, щодо організації Острозького клубу та його розширення на всеукраїнський рівень. Студенти нашого ВНЗ мали шанс поставити запитання, які їх цікавлять. Пані Лариса відповіла нам на свою феєричну статтю «Про Батьківщину жирафів», про «День» загалом та зв’язок журналістики та політичної ситуації України за останні десятиліття. Я, користуючись нагодою, вирішила згадати своє запитання: «Мені, що вже з дитинства мріяти про виїзд з України?», на яке Лариса Олексіївна з посмішкою відповіла: «Ті, хто сидять в цьому залі — відповідальні молоді люди, і саме нам будувати майбутнє, а вони, наші мудрі наставники, в цьому допоможуть і сприятимуть нашим успіхам.» На згадку про цю незабутню зустріч у мене від п.Лариси є збірка з фотовиставок «Дня», а в тата — «Мої університети». Емоцій від спілкування купа! Залишається й надалі працювати, творити, удосконалюватись — значить, будувати майбутнє!

Ярослав КОВАЛЬЧУК, студент факультету романо-германських мов Національного університету «Острозька академія»:

— На вчорашній зустрічі Лариси Івшиної зі студентами Національного університету «Острозька академія» було піднято багато цікавих та водночас актуальних для українського суспільства питань. Острозькі спудеї мали змогу дізнатися більше про сучасну українську журналістику, як то кажуть, з перших вуст — вуст людини, яка все життя присвятила якісному розвитку останньої, та отримати уявлення про те, як пані Лариса сприймає вітчизняний політикум, процеси, що відбуваються в країні, та євроінтеграційні поривання нашої держави.

Проте особисто мене змусило замислитись зовсім інше питання, також порушене під час зустрічі з головним редактором «Дня». Пані Лариса кілька разів підкреслила важливість виховання нового покоління фахівців, які сприятимуть розбудові української держави та використовуватимуть кращі надбання світової думки у сфері держуправління, економіки, юриспруденції, журналістики, громадської роботи тощо у вітчизняних реаліях. Проте для того, щоб сказане перетворилося у зроблене, необхідно змінити саме світосприйняття, характерне для частини української молоді. На жаль, у значній частині випадків молоді спеціалісти, усвідомлюючи свій кваліфікаційний рівень та перспективи влаштування за кордоном, сьогодні залишають власну країну та відправляються «їздити по світах» у пошуках кращого життя. Лише за умови, що українська молодь усвідомить необхідність роботи в Україні і для України, якісний поступ у розвитку нашого суспільства стане можливим. Однак одна людина, інституція чи навіть вся політична еліта разом узята буде не в змозі змінити суспільство, яке по суті є саморегулюючою системою. Лише глобальні внутрішні процеси всередині самої української спільноти зможуть змінити існуючий стан речей і переконають не лише молоде покоління працювати в Україні, а й повернуть в країну частину наукового та інтелектуального потенціалу, який покинув Батьківщину за роки незалежності.

Вікторія СКУБА, студентка факультету політико-інформаційного менеджменту Національного університету «Острозька академія»:

— Українська журналістика у тому вигляді, в якому вона існує на сьогоднішньому етапі, вичерпала себе. І добре, що у нашій країні все-таки знаходяться люди, здатні підняти це питання, при чому підняти його не лише на шпальтах газети, а й під час зустрічей із молоддю України. Адже на кого, як не на молоде покоління, повинна бути спрямована виховна діяльність?

Зустріч Лариси Івшиної зі студентами Острозької академії стала свідченням того, що в нас ще є кого виховувати. При чому проблеми, підняті редактором газети «День», стосувалися не лише становища української журналістики, а охоплювали набагато ширшу проблематику. Проте кризу якої сфери ми б не обговорювали: чи то мовний аспект, чи то перекручування історичних фактів, чи то деградація українського телебачення, все одно приходиш до висновку, що вихід із ситуації, яка склалася, є і за нього потрібно боротися. Варто тільки почати змінювати хоча б одну сферу суспільного життя. І можливо, ключем до таких змін повинно бути саме одужання української журналістики...

Алла ДУБРОВИК, студентка економічного факультету Національного університету «Острозька академія»:

— На жаль, це була моя перша зустріч з Ларисою Олексіївною, на жаль тому, що оцей, як сказав Ігор Демидович, «ковток свіжого повітря» був потрібен мені і раніше.

На зустрічі піднімались досить- таки актуальні питання, велась жвава дискусія про стан сучасної української преси, та найближчим і найболючішим для мене було питання інтеграції України в Європу. Після слів Лариси Івшиної про те, що іти в Євросоюз, зливатись з цією мегаекономічною, мегаполітичною системою не збудувавши свого власного стержня, не навівши лад у себе — безглуздо, ми лише станемо сировинним придатком, донором дешевої робочої сили, донором «чорноробочих з вищою освітою» для розвинених європейських країн, я зрозуміла, що я у потрібному місці і в потрібний час, що саме тут я знайду відповідь на своє питання «Сьогоднішня Україна — це європейська держава чи ні ???»

Кирило КУРГАНСЬКИЙ, студент економічного факультету Національного університету «Острозька академія»:

— Круглий стіл, що відбувся в Академії за участю Лариси Івшиної, був черговою нагодою для оцінки сучасного розвитку ЗМІ в Україні.

На жаль, сьогодні більшість провідних журналістів справді мусять долати такі наріжні камені у своїй професійній діяльності як опір держави та опір соціуму.

Окрім того, ще й намагатися не згубити власну гідність. Звичайно, ця зустріч не зможе змінити думки тисяч чоловік, але сотні все таки прислухаються. Адже нам будувати цю країну, а це неможливо зробити, якщо весь час дивитися у викривлене дзеркало, яке пропонує нам жовта преса.

Дарина ГУЗЕНКОВА, студентка спеціальності «літературна творчість» Національного університету «Острозька академія»:

— «Про батьківщину жирафів» — стаття, що відразу заінтригувала. Хто такі «жирафи» і в чому, по суті, проблема? Прочитавши, зрозуміла, що маю відповіді на свої запитання. І захотілося подивитися і послухати людину, яка відчуває час і не боїться сказати правду про сучасну журналістику, якщо те, чим тепер живуть газети, можна назвати журналістикою. Очікувала на серйозну жінку-редактора, якій не до жартів, і як же була здивована, наскільки невимушеною та взаємно комунікабельною виявилася ця зустріч! Багато говорилося про актуальні і, на жаль, невирішені питання українських ЗМІ: наприклад, куди приведе засміченість інформаційного простору неперевіреною інформацією? Кого, як не «жирафів», виховують українське телебачення, газети, радіоефіри?

Приємно також, що пані Лариса дослуховувалась до думки студентів, адже зазвичай, хоча й розповсюджена теорія, що події творить молодь, що думка молоді — найважливіша, її вислуховують, але не дослухаються. Приємно знати, що є ще незаангажована преса і люди, які щось роблять і змінюють. Хотілося б, щоб вони відвідували академію частіше, адже спілкуючись із ними, утверджуєшся у вірі в свої сили та в те, що й ти колись щось зміниш.

Ольга БЄЛЯВЦЕВА, студентка спеціальності «українська філологія» Національного університету «Острозька академія»:

— Зустрічі формату: виступаючий говорить, зал задає запитання — звичні для стін Острозької академії, але не всі з них мають таку енергетику. Іноді, висидівши годину або й більше, нічого не запам’ятовуєш, нічого нового для себе не отримуєш. Зустріч з Ларисою Івшиною, яка нещодавно відбулась в академії, особисто для мене стала приводом для думок «над» і «про». Над проблемами сучасного суспільства, зокрема, над вибором кожної людини: жити в Україні чи за кордоном, розмовляти українською чи якоюсь іншою мовою; про сучасну журналістику, про «батьківщину жирафів», про людей, які дійсно можуть і хочуть щось зробити для цієї держави, і, як не дивно, вони це роблять. Це була хороша зустріч, яка не лише була, а щось залишила для роздумів.