Про що просять Президента в його громадських приймальнях?

Під «парадними під’їздами» можновладців у всі часи стояли натовпи бідних і тих, хто прагнув допомоги. Проблеми у всіх різні, але допомога їм потрібна в основному одна і та ж — пообіцяти переговорити «з ким треба», написати пару рядків на папері, загалом, посприяти своїм велінням. Набір прохань і вимог чітко показує, де держава не спрацьовує. Про що прохають нинішнього главу держави? В основному — дати можливість «працювати на своїй землі» або «зупинити свавілля суддів». Згідно зі статистикою приймальної Президента, понад 31 тисячу звернень типу «суддю на мило» прийшло на ім’я Президента за перші шість місяців 2005 року, в той час як прохань про соціальний захист — 14 тисяч. Про що конкретно просять «маленькі українці» свого Президента, найкраще скажуть декілька десятків осіб, які тижнями не покидають пост у його приймальній.

«Ми тут через землю. Нам її далі півтора гектари, техніки ніякої, прибутку ніякого, а податок вимагають», — розповідає Степан Степанович Триндюк, мешканець Херсонської області, батько вісьмох дітей. Діти та дружина тут же — на сходинках приймальної Президента. Молодшій дочці Степана Софійці лише два рочки. Хоче родина лише одного — податкової відстрочки і «першої допомоги». «Нам би лишень домогтися, щоб допомогли на осінь пшеницю засіяти, — розповідає селянин. — З дому вже телефонують, що огірки на городі з’явилися, але що я можу зробити? Пропадатимуть там...»

Родина Степана Степановича Триндюка під приймальнею Президента вже не вперше — взимку вони простояли тут півтора місяці. З 10 лютого до 31 березня. Тоді Віктор Андрійович при людях сказав главі свого секретаріату Олександрові Зінченку: «Сашо, а цим людям потрібно допомогти». Доручення Президента допомогти отримав не лише Зінченко, але й херсонський губернатор. «Ми п’ять разів їздили до Херсона, нам туди — 150 кілометрів, — розповідає Степан Степанович. — Глава облдержадміністрації нам пообіцяв і посіяти, і добрива внести безкоштовно». Роботи почалися, але були покинуті на півдороги. Більше того Степану Триндюку виставили рахунок — майже на чотирнадцять тисяч гривень. Шалені гроші для селянина, який загруз у боргах. Отже, допомога Президента не лише не принесла очікуваного щастя, але й погіршила ситуацію. Таким чином Степан разом зі своєю дружиною та вісьма дітьми знов опинився під приймальнею Президента України. Минув уже місяць їхнього літнього «заїзду» за правдою.

Ночують вони то в монастирях, то в чужих людей на квартирах. «Люди з розумінням ставляться, не вимагають, щоб ми платили, — говорить Степан. — Тільки жити нам вже немає за що. Прошу хоч хлібину якусь дати, щоб розділити між дітьми». Незважаючи на тяжке становище, стояти Триндюки збираються до «переможного кінця», тобто, до ще одного доручення Президента. Пишуть заяви, знайомі вже зі всіма працівниками приймальної. «Ми лише хочемо працювати, тільки до землі, і діти такі ж, — запевняє Степан. — Хочемо відбудувати ферму. Я де не працював, у різних колгоспах, скрізь був першим. І тесляр я, і зварник, і комбайнер, будь-яку техніку відремонтую. Ну чому не дати нам можливість працювати? Ми ж і державі користь приноситимемо, коли на ноги станемо». До речі, з такою ж проблемою, як у Триндюків, у їхньому рідному містечку зіткнулося ще 14 родин.

На матрацах, спираючись ліктем на стіну приймальної, чекають на допомогу жертви суддів. «Верховний Суд скасував позитивну ухвалу, якою було вирішено всі мої особисті проблеми. А тепер у мене проблема, так би мовити, всіх людей. Як можна виносити неправомірні ухвали?!», — запитує Валентина Семенівна Савченко. Валентина Семенівна — головний художник міні-наметового містечка (лише два намети) під стінами приймальної Президента. Гнівних і прохальних плакатів її роботи декілька десятків, кожному постійному «клієнтові» приймальної вона присвятила окремий плакат. «Мене і мого сина незаконно позбавили єдиного житла!», — свідчить один із написів. «Ви так і напишіть, — прохає потерпіла Ганна Дмитрівна, — Три роки вже, так би мовити, безпритульна. Між іншим, з неповнолітнім сином». «Мого сина засудили до розстрілу, потім змінивши покарання на довічне ув’язнення, за вбивство, якого він не скоював!», — впевнено сказала Тамара Яриченко. Вона запевняє, що слідчому вдалося приховати від суду алібі її сина, який на момент убивства лежав у лікарні з черепно-мозковою травмою. Відразу після скоєння злочину до сина не було ніяких претензій, а за рік його заарештували. Папери, що свідчать про його невинність, слідчий «зам’яв».

Цього тижня в житті борців проти суддівських помилок сталася нова подія. Біля приймальної Президента України невідомі розлили ртуть. Увечері 12 липня на диспетчерський пульт міліції зателефонував чоловік і повідомив, що під час прогулянки вулицею Шовковичною він виявив підозрілі кульки сріблястого кольору. Як повідомляє Magnolia-TV.com, бійці «Беркута», які прибули до приймальної Президента України, підтвердили наявність розлитої на асфальті ртуті. Для усунення небезпечного металу прибув загін рятувальники і дезактивував територію. Мешканці наметів запевняють, що такий же випадок стався декілька днів тому. Тоді в усіх протестуючих з’явилися симптоми отруєння, а ртуть також прибрали рятувальники.

Незважаючи на таке цькування, йти з-під приймальної ніхто не збирається. Частина прохачів, щоправда, кияни, які ночують вдома. Але є і приїжджі. Митися вони ходять до одного з приміщень Кабінету Міністрів, там же під краном можна «нишком» попрати якийсь одяг. Туалет є в приймальній. На запитання, чому вони стоять саме тут, а не під Верховним Судом чи іншою установою, пікетники гордо відповідають: «Президент — гарант Конституції, і тому саме він повинен захищати наші конституційні права»...