Про вибори в Донецькій області

У краю териконів і на цих виборах беззастережно узяла гору жінка на ім’я «Звички», яка не без допомоги масовика-витівника з прізвиськом «Адмінресурс» вивела в недосяжні лідери самобутній колектив під назвою «Свої-рідні». Можна висловитись й інакше. У краю териконів за підтримки більшості «уболівальників» і очевидної лояльності «суддівства» знову перемагають «господарі поля». Ось лишень, що не кажіть, офіційні результати, на мій погляд, не зовсім відображали тенденції політичних настроїв, що панували на вотчині регіоналів напередодні дня голосування.

Річ у тім, що ми з колегами перед виборами їздили областю в рамках громадського проекту «Що повинен знати виборець на виборах до Верховної Ради?» і, спілкуючись з людьми, відзначили для себе дві ключові тези: явка в регіоні повинна виявитися помітно низькою, а позиції ПР в «рідних стінах», судячи з усього, серйозно похитнуться. Те ж саме, навіть більш показово, спостерігалося і в шахтарській столиці. Це було не соціологією, але емпірикою. І йдеться про досить-таки чималу кількість людей. Людей, серед яких приблизно лише кожен п’ятий збирався скористатися своїм правом голосу і приблизно лише кожен сьомий мав намір поставити галочку за «регіони». Коли складається така картина, нехай і не соціологічна, а ситуативно-емпірична, — це все ж таки про щось свідчить.

Наприклад, у Макіївці нам з головою донецького відділення «Демократичного Альянсу» Євгеном Семехіним доводилося вислуховувати досить брутальні висловлювання мешканців міста на адресу чинної влади і всього, що з нею пов’язано. Навіть про Віктора Ющенка, здається, так агресивно не говорили на Донбасі під час передвиборної кампанії 2004 року і подальших років президентства «помаранчевого» лідера.

А в Ясиноватій на політичні запитання люди реагували з якоюсь сумною іронією, в якій відчувалася образа на всю українську політику. Це було схоже на те, що в суспільній свідомості поступово вмирає серйозне ставлення до політичної сфери як такої, а разом з цим гине й розуміння політики як чогось важливого й того, що стосується кожного громадянина.

«Ми спілкувалися з представниками різних соціальних груп населення, — коментує донецький громадський активіст Валентин Красноперов. — У Донецьку, Слов’янську, Макіївці, в інших містах головний тренд — це те, що люди невдоволені політиками. Багато виборців вирішили віддати свої голоси певній політичній силі не від великої любові до неї, а тому, що спрацьовувала «безвихідь», «як усі, так і я» або щось ще в такому ж дусі. Але я не зустрічав думок на кшталт «я голосую за них, оскільки мені подобається, як ця партія проводить свою політику» чи «мені подобаються ідеологічні позиції і принципи роботи цієї партії». Від людей я такого не чув. Вони негативно ставляться до політичної системи країни. Солідна частка виборців у Донецькій області відійшла від регіоналів, але не знайшла їм заміни. Такі громадяни в основній масі хотіли висловити свій протест шляхом того, аби просто не прийти на виборчі дільниці чи зіпсувати бюлетень».

На тому, як масові розчарування у «своїй» владі мали виразитися 28 жовтня, варто зупинитися детальніше. Вбачалося два шляхи. Перший: розчаровані люди часто-густо стають агресивними, а в політичному плані це означає переорієнтацію на політсили, що займають крайні «флангові» позиції. У випадку з Донбасом — регіонали не могли уникнути електоральних втрат на користь КПУ.

Другий шлях — це відчуження, політична неучасть, приглушення політсвідомості і перехід у «відчужений» стан громадянської культури. Тут саме головний спосіб електорального самовираження полягає в тому, аби не прийти на вибори, забути, що вони взагалі є, не кажучи вже про те, що «вони все одно нічого не змінять».

Отже, в день голосування у Донецькій області слід було чекати значної неявки і перемоги Партії регіонів за ліком, але не за грою, подібно до того, як на останніх парламентських виборах в РФ перемогли єдинороси. А що ми отримали?..

НОВІ-СТАРІ ПІДСУМКИ

 •Обласна явка становила близько 58%, тих, хто проголосував за ПР, — 65%. Тобто показники не дуже відрізняються від тих, що були 2007 року, коли було набагато більше підстав прогнозувати 60-процентний рівень явки і те, що регіонали у себе «вдома» наберуть не менш як 65%.

 •У всіх округах області з упевненими відривами від своїх найближчих переслідувачів перемогли мажоритарники-регіонали. Виділимо п’ятірку найпереконливіших тріумфаторів.

Олександр Бобков (41 округ). Заступник голови Донецької обласної організації Партії регіонів, керівник фракції Партії регіонів у Донецькій обласній раді.

Леонід Литвинов (53 округ). Народний депутат України, якого пов’язують з Єнакіївським металургійним заводом, що входить до складу «Метінвесту».

Микола Левченко (44 округ). Вже колишній секретар Донецької міської ради. Герой фільму «Інший Челсі».

Владислав Лук’янов (54 округ). Народний депутат України, якого пов’язують з інвестиційною групою «Фінансова фортеця».

І, звичайно, син чинного прем’єр-міністра, Олексій Азаров (47 округ).

НА НЕМА І СУДУ НЕМА

І де ж ті, що «масово розчарувалися», що мали влаштувати поголовну неявку і великою групою електорально покарати «свою» владу за сподівання, що не виправдалися?..

Утім, прогнози щодо того, що комуністи отримають в регіоні вищий відсоток, ніж на попередніх парламентських виборах, підтвердилися. Вони набрали майже 19%, що втричі більше, ніж 2007-го. Ну, а як бути з явкою 58%? Так, це невисокий показник, але явно вищий ніж той, що передбачався. А як бути з 65% за ПР? Втрати, порівняно з 2007 роком, становлять всього лише 7%? І як тут не процитувати Станіславського?..

Таку ситуацію можна пояснити або феноменом «одноденної політкультури», або «протокольним чаклунством».

«Одноденна політкультура» — це коли виборець п’ять років лає владу, а в день виборів, з невідомих причин, входить у змінений стан політичної свідомості і голосує за цю ж владу, яку він ще вчора крив останніми словами. Після виборів виборець виходить з цього стану і починає знову лаяти владу, наче забувши, що він за неї голосував.

Щодо «протокольного чаклунства». Після виборів про порушення в Донецькій області заведено говорити щось на кшталт «було багато, але в межах норми». Якщо чесно, я не бачу сенсу розбирати якісь окремі випадки і навіть основну масу типових ситуацій. Все, що було зафіксовано з доказами, як не крути, не дає підстав стверджувати, що це істотним чином вплинуло на результат голосування.

Фундаментальним чином могли вплинути технології, використання яких довести практично неможливо, а коли ще й немає при цьому відповідної волі правоохоронних структур, тим паче. Від спостерігачів з різних округів області надходила інформація про спроби багаторазового голосування однієї й тієї ж особи. Ось що могло зробити потрібну явку і необхідний відсоток голосів за партію влади. Але йдеться лише про те, що спостерігачі помічали «спроби», а це доказом протиправних дій не є. Усі все розуміють, а доказів немає. На нема і суду нема...