ПРОпозиція особливому партнеру

Вчорашні переговори генсека НАТО Андерса Фог Расмуссена з українським вищим керівництвом засвідчили, що Україна не збирається збавляти темпів співпраці з Північноатлантичним альянсом. І це попри те, що нинішня влада минулого року проголосила Україну позаблоковою державою. «Головним підсумком сьогоднішньої зустрічі є засвідчення сторонами готовності до продовження партнерських відносин. Ми домовилися й надалі підтримувати активний політичний діалог та розвивати практичне співробітництво України з НАТО. Як особливий партнер Україна готова брати активну участь у розбудові та посиленні партнерства Альянсу», — заявив Президент України Віктор Янукович після зустрічі з Андерсом Фог Расмуссеном, який уперше відвідав нашу країну. Глава української держави також підтвердив готовність до подальшої взаємодії з Альянсом в рамках миротворчих операцій, а також запевнив, що сторони продовжать співробітництво за всіма раніше затвердженими проектами та програмами. За його словами, в ході переговорів з генсеком НАТО також обговорювались можливість співпраці у протидії традиційним та новим безпековим викликам і загрозам.

Зі свого боку генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен підкреслив, що «Україна є великою державою і відіграє дуже важливу роль в євроатлантичній архітектурі безпеки». «Ми високо цінуємо наше партнерство з Україною», — сказав він.

Дещо раніше під час брифінгу в українському зовнішньополітичному відомстві Андерс Фог Расмуссен повідомив, що під час зустрічі з міністром закордонних справ Костянтином Грищенком він обговорив питання співпраці у процесі створення ПРО. За його словами, Україна зацікавлена у такій співпраці, і сторони домовилися про створення експертної групи, яка проведе «експертні консультації», в результаті чого можна буде визначити, що може Україна привнести в цей процес. Крім того, він висловив сподівання, що Україна направить до Афганістану інструкторів для підготовки військових і поліцейських у цій країні.

Разом з тим, генсек додав, що невід’ємною частиною партнерства є подальший діалог і обговорення питань, що стосуються демократії, прав людини та верховенства права і всіх тих цінностей, які відстоює Альянс. «І ми закликаємо всіх наших партнерів відповідати цим принципам», — наголосив Расмуссен.

Генсек також повідомив, що сторони продовжать співпрацю в рамках комісії Україна—НАТО, і вже наступне засідання на рівні міністрів закордонних справ відбудеться в Брюсселі у квітні.

ДУМКИ ЕКСПЕРТІВ

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, професор Київського національного університету ім. Шевченка:

— Загалом я оцінюю візит Расмуссена дуже позитивно. Бо попри всі скептичні оцінки, цей візит, по-перше, підтверджує зацікавленість Північноатлантичного альянсу в Україні. А по-друге, ця зацікавленість не тільки обумовлена потребами додаткових сил для проведення місій, зокрема в Афганістані. Очевидно, що Альянс, виходячи з контексту прийнятої в Лісабоні нової стратегічної концепції, все-таки розраховує на позитивну перспективу України щодо майбутнього членства. На мою думку, скоріше за все, цей візит спрямований на підтримку статус-кво і тих умов, які задекларувала Україна, прийнявши позаблоковий статус. Принаймні НАТО продовжує з надією дивитися на Україну і готове працювати у будь-яких форматах, зокрема у форматі, який сьогодні пропонується Києву. Хоча цей формат не зовсім відповідає інтересам нашої власної національної безпеки, все-таки це позитивний тренд у відносинах між Україною та НАТО.

В української сторони немає власного бачення щодо європейської системи безпеки, а лише в контексті тих ініціатив, які запропонував Медведєв щодо створення нової системи європейської безпеки. Тому спільна заява Януковича і Медведєва у травні минулого року не залишає нам якихось самостійних шляхів без російського контексту. І мені здається, що це передчасне намагання догодити Росії і знайти під російських дахом місце, яке дозволить кооперуватися разом з Росією в натовські ініціативи.

Наприклад, однією з таких ініціатив є ПРО. Але я не бачу великих перспектив для України щодо реалізації проекту європейської ПРО за участі Росії. Бо в даному випадку ми декларуємо себе як сателіт Росії і субпідрядник того, що дістанеться Росії від НАТО в цьому проекті. Адже Росія поставила досить жорсткі умови: або ми є частиною тієї єдиної системи, або ми не беремо в цьому участі. НАТО ж закликає Росію саме до співпраці щодо створення такої системи, а не побудови єдиної системи. І в цьому є ключова відмінність. Я вважаю, що в Києві не відчувають цієї відмінності, і головний месидж Києва: давайте спільно з Росією працювати з НАТО. Але ж при розбіжності геостратегічних інтересів поєднатися дуже важко. І тому я не бачу перспективи реалізації цього проекту за участі України.

Олександр СУШКО, директор Інституту євроатлантичного співробітництва:

— Питання діалогу про протиракетну оборону на сьогодні є теоретичним. Йдеться про можливість долучення України до дебатів з цього приводу. Тим часом дискусії розгортаються на різних майданчиках, і тут перетинаються різні інтереси. Окрім того, на сьогоднішній день є декілька конкуруючих концепцій ПРО. Можна передбачати, що дискусії з українського боку будуть вестися в контексті офіційно заявленої позаблоковості, яка буде полягати в даному випадку в намаганні пропонувати безконфліктні рішення, які гіпотетично мали б задовольнити всіх: і НАТО, і Росію. Але оскільки питання про спільну протиракетну оборону НАТО і Росії поки що є досить теоретичним, то участь України в цій дискусії буде більшою мірою теоретичною. Це такий політичний реверанс, намагання з’ясувати позицію там, де вона сама належним чином не сформульована. Ця позиція є певним намаганням задіяти давно законсервовані можливості на сьогодні не діючих РЛС, які є на території України але ніколи не використовувались Україною, — в Мукачеві та Севастополі. Звісно, тут потрібні значні кошти, але найголовніше — привнесення певного розуміння: навіщо і в рамках якої більш широкої системи вони мають діяти. Адже вони були побудовані так, щоб стежити за західним напрямком і були елементом радянського щита проти Європи. Очікувалося, що такі розмови будуть тривати, і чи буде запрошена Україна до цієї дискусії. А оскільки в самому НАТО немає відповіді на це питання, то й дискусії поки що не передбачають якоїсь активної можливості для України суттєво просунутися й наростити свої можливості. Все це можна розглядати лише в дипломатичній площині.

Щодо Афганістану, то тут, дійсно, є інтерес як із боку НАТО, так і з боку України. Тому що є можливість залучення наявних в Україні ресурсів, які на сьогодні незадіяні і втрачають свою дієздатність. Але йдеться про дуже невеличке коло осіб, фахівців, які можуть бути направлені як інструктори до Афганістану для навчання поліцейських сил та сил безпеки цієї держави. Загалом, це дуже скромний внесок української сторони у стабілізацію в Афганістані. Але в будь-якому разі такий крок був би корисним для міжнародного становища України і для реалізації знань, умінь, навичок тих фахівців, які має Україна.

Загалом, сьогодні існує не так багато майданчиків, де нашій країні можна посилити практичну співпрацю з НАТО. Бо Україна сильно оглядається на позицію Росії й намагається мінімально задіювати себе у якихось проектах, які не є абсолютно безконфліктними. Я би на став очікувати на якийсь потужний внесок чи появу нових напрямків співпраці між Україною та НАТО, які б не вписувались у контекст діалогу Росія—НАТО. Тут Україна відіграє роль такого дуже обережного партнера, який озирається на всіх перед тим, як ухвалити якесь рішення.