Прописка перемогла держреєстр. Поки що

Олександр ЛАВРИНОВИЧ, народний депутат України:

— Те, що фракція комуністів у повному складі не підтримала законопроект, не дало можливості прийняти його. Водночас, запровадження реєстру забезпечило б виконання кількох функцій. Зокрема, місцевий облік і визначення місцеперебування громадянина України, розв’язання численних соціальних проблем, охорону здоров’я, соціальні виплати, облік сплати податків, проведення виборів і референдумів, перехід на нову систему соціального страхування. Разом з тим, у запропонованому законопроекті, в принципі, обов’язковими для виконання є вже встановлені Мінюстом, паспортними столами, податковою адміністрацією вимоги. Ряд інших положень, як-от, віросповідання, національність, група крові та інші, є абсолютно добровільними і вносилися б виключно з волевиявлення громадян. Запровадження реєстру істотно спростило б вирішення ряду побутових проблем: влаштування дітей до школи іншого району міста, лікування в іншій поліклініці тощо. Разом з тим, ряд положень реєстру, у разі необхідності, дозволив би спростити контролюючі функції державних органів. Наприклад, Мінздоров’я — за небезпечно хворими або Департаменту виконання покарань — за недавно звільненими.

Володимир МАЛИНКОВИЧ, політолог:

— На мій погляд, запровадження в Україні держреєстру могло стати досить перспективним демократичним рішенням. Подібна практика досить добре зарекомендувала себе в розвинених країнах. Однак потрібно відзначити, що наша країна ще не готова до такого роду новацій. Я вважаю: прийняття законопроекту і впровадження реєстру в ситуації, що склалася в Україні, могло призвести до ряду соціально несприятливих наслідків. Наприклад, викликати масові міграції. Загалом, переселення всередині країни характерні й для західних країн. Хоч, наприклад, в США вони зумовлені, в основному, різницею цін на квартири в різних містах і, таким чином, не приводять до масових переселень. Що стосується України, то тут ситуація зовсім інша. Не хотілося б, щоб ми повторили приклад Закавказзя (коли в Баку з’явилося дуже багато азербайджанців з Вірменії, і це призвело до численних внутрішніх конфліктів). Така ж проблема існує і в Латиноамериканських країнах.

Євген ЗАХАРОВ, співголова Харківської правозахисної групи:

— На мій погляд, цей законопроект «страждає» на дуже великі недоліки. Рiч у тiм, що запровадження такого реєстру, як було запропоновано, означало б можливість тотального контролю держави над людьми. Якщо зіставити законопроект про запровадження держреєстру з відомою концепцією створення єдиної паспортної системи, яка передбачає наявність єдиного банку даних (пов’язаного мережею з всіма регіонами) і можливість створення досьє за універсальним ідентифікаційним кодом, то, фактично, виходить, що державні органи зможуть створювати досьє на людину без її вiдома. Тут порушуються принципи захисту персональних даних особи, які зафіксовані в Конституції України і, згідно з якими, будь-яка людина має право знати, для яких цілей збирається інформація про неї, як довго вона збирається і т. п. Крім того, згідно з Конституцією, будь-яка людина має право це збирання інформації припинити, а також ознайомитися зі своїм досьє і з тією інформацією, яка на неї зібрана. Все це не було враховано в законопроекті. Це грубе порушення приватності і, на мій погляд, у такому вигляді його не можна було приймати. В демократичних країнах дуже багато що зроблено абсолютно інакше. В Угорщині такий закон був визнаний таким, що порушує права людини і Конституцію й був заборонений. У США існує 15 видів різних номерів і є законодавча заборона різним службам обмінюватися інформацією, зібраною під певним кодом без згоди особи. Відомо, що запровадження таких єдиних номерів було зустрінуте «в багнети» громадськістю розвинених країн і його було відмінено. Слід зазначити, що реєстр потрібен, але ні в якому разі не повинно бути єдиного, універсального коду. Це грубе порушення прав людини. І, я вважаю, що до такого роду законопроектів потрібно підходити більш зважено.

Володимир ПОЛОХАЛО, шеф-редактор журналу «Політична думка»:

— Очевидно, що запровадження нинi державного реєстру фізичних осіб дало б можливість державі в передвиборний період отримати величезний масив інформації про громадян. Якби держреєстр було б створено, можна було б говорити про посилення контролю за доходами громадян, їхнiм пересуванням і, що особливо важливо для політичних партій, провести аналіз електоральної поведінки. Водночас в Україні створення загальної комп’ютерної бази з даними про всіх громадян могло б дати можливість чиновникам розпоряджатися інформацією в меркантильних цілях. Адже інформація про громадян використовувалася б політичними гравцями як інструмент політичної боротьби. Той факт, що законопроект не був підтриманий комуністами, може говорити про те, що вони чудово розуміють це й не хочуть бути аутсайдерами отримання корисної інформації.