Прощальна хроніка від Олександра Клековкіна

МІС ВСЕСВІТ. 15 квітня уперше проведено конкурс «Мiс Всесвiт» або «Мiс Свiту» у Лондонi. Тридцять претенденток з’явилися на сценi у купальниках «бiкiнi» з двох частин, якi в той час ще були невiдомi в Англiї.

CRAZY HORSE. Ален Бернардiн вiдкриває у Парижі стриптиз-салон «Крейзi Хорс» — «Божевiльна кобила» i презентує перший зразок рафінованого і вишуканого, у порівнянні з американським, стриптизу, в якому невдовзі з’являються й зірки — Додо Д’амбург, Рита Ренуар, Рита Кадiлак, Роза Фуметто та інші.

ПЕРШІ. У США — перша спроба ввести кабельне телебачення і першi телевiзiйнi хронiки; у Західному Берліні — перший Мiжнародний кiнофестиваль.

СВІТОВІ ПРЕМ’ЄРИ. Здійснені постановки п’єс, які увійшли до класичного фонду драматургії: «Урок» Ежена Йонеско, «Диявол i Господь Бог» Ж.-П. Сартра, «Вакх» Ж. Кокто, «Коломба» Ж. Ануя, «Любов чотирьох полковникiв» П. Устiнова та інші.

УКРАЇНСЬКІ ПРЕМ’ЄРИ: Київський театр iменi I. Франка: «Назар Стодоля» Т.Шевченка, «Любов Ярова» К. Треньова, «Незабутнiй 1919-й» В. Вишневського. Львів — «В степах України» О. Сандлера, комiчна опера, «Хустка Довбуша» А. Кос-Анатольського, «Маруся Богуславка» А. Свечнiкова. 1952

ФОРМУЛА ДОБИ. Політологічний симпозiум у США затвердив за термiном «тоталiтаризм» таке значення: «закрита i непорушна соцiокультурна i полiтична структура, будь-яка дiя в межах якої — вiд виховання дiтей до виробництва i розподiлу товарiв — спрямовується i контролюється державою».

ПОЕТ-ЗЛОЧИНЕЦЬ. Жан-Поль Сартр наважується написати коротку передмову до видання творiв Жана Жене, проте дослiдження переростає у монографiю «Святий Жене, комедiант i мученик». Сартр намагався пояснити феномен поета-злочинця з позицiй екзистенціалізму, виходячи з ситуацiї вiльного вибору.

ХЕППЕНІНГ. Джон Кейдж для вузького кола глядачiв поставив в одному з коледжiв перший хеппенiнг. Найелементарніша форма хеппенiнгу — «event» («випадок»). Приклад такого «випадку»: На сцену виходить диригент, кланяється, пiднiмає паличку, завiса опускається; з’являється два сурмача. Вони починають дути у труби, з яких вилiтають гумовi рукавицi, якi розлiтаються над залом. На сценi з’являється чоловiк у фрацi, пiдходить до фортеп’яно, вдаряє по черзi по всiх клавiшах, потiм перефарбовує iнструмент у бiлий колiр. Далi виходить дитина з батьком та матiр’ю. Мати (або батько) купає дитину, одягає її, залишає на сценi з iграшками. Кiнець видовища настає тодi, коли дитина, якiй набридла гра, йде зi сцени. Найвидатнiшим пiсля Кейджа американським «хеппенiнгiстом», котрий i дав назву цьому типовi видовища, вважається Алан Капроу. «Хеппенiнгiсти» пропонують iдентифiкувати життя i сцену, утопiчне «спiв- буття» («со-бытие») видовища i глядача, видовища i дiйсностi — поєднання акторської роботи i втягнутої у гру публiки. Вони знищують лiтературний текст, зберiгаючи при цьому лише сценарiй як основу для iмпровiзацiї, а також вiддають перевагу не традицiйнiй глядацькiй залi, а «органiчному» середовищу — вулиці, майстерні, церкві, сараю, хлiву, льоху, горам, морському берегу тощо. «Хеппенiнгiсти» акцентують такi засоби виразностi, як гiпербола, гротеск, брутальнiсть у мовi, жестi, мiзансценi. У хеппенiнгу немає «героя», є лише низка життєвих ситуацiй. Найпопулярнiший технiчний термiн хеппенiнга — колаж (нагромадження речей, учасникiв, епiзодiв) i «деколаж» — деструкцiя i знищення аксесуарiв, скандал i порушення моральних та естетичних норм.

СІНЕРАМА. У жовтнi у Нью-Йорку починає демонструватись програма «Сiнерами» — проекцiя з трьох апаратiв на панорамний екран, що викликає у глядача майже фiзичне — до запаморочення голови — вiдчуття присутностi.

КІНОПРЕМ’ЄРИ: «Драбина на небо» і «Жiнка без любовi» Луїса Бунюеля, «Римськi канiкули«(за участю Одрi Хепберн).

ACTION. Критик Гарольд Розенберг увiв поняття «action painting» — «живопис дiї». Цим термiном вiн позначав домiнуючий напрямок абстрактного живопису 1945—1955 рр. Термiн «живопис дiї» вiдноситься перш за все до американського абстрактного експресiонiзму, а також до його європейських паралелей — «ташизму», «лiричної абстракцiї», «iнформального мистецтва». Вживаючи це поняття, Г. Розенберг вважав, що сутнiсть даного кола явищ визначається не стилiстикою творiв, а самою манерою роботи живописцiв — жестом художника, його дiями перед холстом. Сама картина представляє собою при цьому лише фiксацiю процесу її створення. Принципи «action painting» виразились у живопису Джексона Поллока, Роберта Мазеруелла, Франца Клайна, Жоржа Матьйо, Емiлiо Ведовi та iн.

МИШОЛОВКА. 25 листопада здійснена постановка вистави «Мишоловка» Агати Крісті. Прем’єра вiдбулася у театрi Амбассадорс, Лондон, Велика Британiя у залі на 453 мiсця, а 25 березня 1974 р. вистава, котра витримала 8862 покази, була перенесена на сцену театру Сент-Мартін. 9 травня 1997 р. вiдбувся 18503-й показ вистави. За всi цi роки виставу подивилися понад 9 млн. глядачів. Збори склали 20 млн. фунтів стерлінгів, і вистава потрапила до Книги рекордів Гіннесса. 1953

ГОДО. 7 сiчня відбулася одна з перших прем’єр театру абсурду — «Чекаючи на Годо» С. Беккета. Теоретик театру абсурду Мартiн Есслiн у книзi «Театр абсурду» писав: «Найдавнiшi традицiї, що їх театр абсурду виявляє в нових iндивiдуально рiзноманiтних сполученнях i, звичайно, вiдображає всi сучаснi проблеми та турботи, можна класифiкувати в такий спосiб: «чистий» театр, тобто суто сценiчнi ефекти, властивi цирковi або ревю, професiї жонглерiв, акробатiв, тореро, мiмiв тощо; клоунада, блазенство та «сцени божевiлля»; «мовне безглуздя»; лiтература вигадки та фантазiї з подеколи сильним алегоричним компонентом. У театрi абсурду суто сценiчнi елементи є ознакою його антилiтературної позицiї, зневажання ним мови як iнструмента для виявлення найглибших рiвнi значення. Жене використовує ритуальнi й «чистi», стилiзованi дiї, Iонеско — гiпертрофiю речей, у раннiх п’єсах Адамова матерiалiзуються стосунки мiж персонажами. Тардьє намагається створити театр лише з руху та звуку, а в балетах i пантомiмах Беккета й Iонеско ми помiчаємо повернення до раннiх невербальних театральних форм».

(Початок див. у «Дні» від 29.01. Далі буде)