«Просто часточка безсмертя»

— Два роки тому «День» розпочав акцію «Сімейний альбом України», запропонувавши читачам розповісти про свої родини і таким чином скласти мозаїку нашої загальної історії. А чому ви вирішили зробити web-сторінку власної сім’ї? Якою була реакція на цю роботу з боку родичів та інтернет-відвідувачів?

— Власне кажучи, я робив сторінку, присвячену не лише своїй родині, а різноманітним темам. Але цілком логічно було представитися відвідувачам сайту та представити свою родину, яку я шаную і продовжувачем традицій якої є. Я не спеціально це робив, просто у мене вдома досить багато архівних матеріалів (зараз я їх роздаю в державні архіви, щоб не лежали вдома мертвим вантажем). І якусь невеличку часточку цих архівів я виставив в Інтернет. Родичам це подобається, відвідувачі теж хвалять, інколи надходять запити щодо тих чи інших родичів.

В Україні Інтернет почав розвиватися недавно, всього кілька років тому. А у світі ця тема досить популярна: є «купа» серверів, де люди обмінюються якимись своїми родинними відомостями. І це — один із шляхів входження в світову інформаційну структуру.

— Що вам особисто це дало?

— Можу сказати коротко і дуже безцеремонно: це — просто часточка безсмертя.

— Вважається, що генеалогія — дворянська справа. Але останнім часом все більше людей цікавиться своїм походженням. Про що це, на вашу думку, свідчить і як це може вплинути на майбутнє нації?

— Може, я неправильно розумію, але мені здається, що дворянство свого часу було тим самим «середнім класом», який сьогодні у цивілізованих країнах є основою суспільства, основою держави. Перед Україною стоїть проблема формування середнього класу. І чудово, якщо якісь дворянські традиції засвоюються тим середнім класом, продовжуються. Яка різниця — дворяни, не дворяни? Генеалогічні дослідження — нормальне заняття для будь-якої культурної людини, яка пам’ятає своїх родичів, своїх предків і навіть у важких обставинах намагається зберегти пам’ять про них.