Просто маневр
Барабанний дріб, партійні прапори на Європейській площі, величезні плакати на Українському домі. Одним словом, грандіозне й масштабне шоу. Так учора стартувала акція зі збору підписів за скасування депутатської недоторканності. Схоже, саме депутатська недоторканність стала головною передвиборною «фішкою» мегаблоку.
Юрій Луценко, В’ячеслав Кириленко, міністр оборони Анатолій Гриценко, міністр закордонних справ Арсен Яценюк, Микола Катеринчук публічно поставили підписи за скасування недоторканності. «Ми подолаємо корупцію і станемо жити краще», — заявив Луценко. Йому вторили інші «спікери». «Депутатська недоторканність означає безкарність, яка тягне за собою свавілля», — сказав міністр закордонних справ Арсен Яценюк.
Ми спитали експертів «Дня»: наскільки ідея з депутатською недоторканністю вдала з точки зору політтехнології? Наскільки ця тема важлива для страни і виборця? Ваше особисте ставлення до скасування депутатської недоторканності.
Євген ГОЛОВАХА , доктор філософських наук, заст. директора Інституту соціології:
— Все це, звісно, від лукавого, і ніякого значення для людей скасування депутатської недоторканності не має. Симпатії і інтереси різних груп електорату розподілилися вже давно. Щоб хто не чинив, які ходи не робив, крім найшаленіших, в електоральному плані нічого не зміниться. Виборці до цих дуростей вже давно звикли. Вони знають ціну всім цим обіцянкам. Кожного разу перед виборами виникали якісь «ентузіасти», готові зняти з себе депутатську недоторканість.
Але трагедія суспільства в тому, що вони недоторканні не згідно із законом, а по понятіях, причому — всі, і що у них залізна кругова порука. Це набагато серйозніше. Тільки тоді, коли виникають кон’юнктурні моменти, показові, вони намагаються зробити якісь екзекуції. Це набагато серйозніша проблема в суспільстві, і вона, звісно, не вирішується в масштабах одних виборів, одного засідання або одного скликання Верховної Ради. Тому я вважаю, що ніякого серйозного значення це не має. Це чергова демагогічна політична акція. Таких ми бачили багато. Виборці до них настільки звикли, що це нічого не змінить.
Що стосується мого особистого ставлення, чи варто знімати депутатську недоторканність, то воно дуже складне. Я особисто вважаю, що подібні заклики служать одному — остаточному підриву авторитету Верховної Ради як законодавчого органу, що визначає розвиток демократії в країні. У всьому цивілізованому світі саме парламент є гарантією того, що не буде в суспільстві зловживання владою з боку окремих посадових осіб, буде у них недоторканність чи не буде. У нас президентська влада тільки тим і займалася, що підривала авторитет Верховної Ради, починаючи з перших кроків незалежної України. Усі президенти це робили. Це було їхнє улюблене заняття — пояснювати, що у нас нікудишня Верховна Рада. Вона, може, й нікудишня, але це єдина демократична інституція, яка здатна протистояти особистому свавіллю. Тому, на мою думку, я б займався набагато більш серйозними речами в політичній діяльності, ніж просто дискредитацією Верховної Ради.
Наприклад, коли говорять, що всі депутати злодії, всі хабарники, давайте знімемо недоторканність. Що за цим стоїть? За цим стоїть тільки те, що якщо я перший крикнув: «Тримай злодія!», поженуться за цим злодієм. Але завтра інший крикне: «Тримай злодія!» і поженуться за мною. Це просто дешеві демагогічні прийоми. Не в цьому проблема нашого суспільства, не в тому, що в нас є депутатська недоторканність. У формальному значенні.
На мій погляд, вона почасти корисна. Дуже багатьом незаконним акціям посадових осіб клався край саме за рахунок того, що на шляху ставали недоторканні депутати. До слова, це були нашоукраїнці. І не було б цієї недоторканності, сиділи б зараз по в’язницях ті самі нашоукраїнці, які під час помаранчевої революції героїчно атакували Виборчу комісію. І це було б, до речі, згідно із законом. І врятувала їх тільки недоторканність.
Біда в традиції політичного життя, що склалася, в загальнополітичній «елітарній» культурі, некомпетентності, багато в чому іншому. А це такими прийомами ніяк не зміниться. Для цього потрібна серйозна політична робота, а не продаж місць в списках, потрібен підбір компетентних людей для виконання цих функції. Це надто складно і вкрай необхідно для суспільства, тому що, які закони вони приймуть, незалежно від того, чи буде недоторканість чи ні, так суспільство і розвиватиметься. Я б, акцент ставив не на таких дрібницях, формальна недоторканість чи ні, а на реальному підборі компетентних людей в списки.
Краще б політики показали, як формуються ці списки, винесли б на публічне обговорення, чому та або інша людина потрапляє в список. Чи то лідер усіх призначає, чи то взагалі ніхто не знає, як це все поділилося. Як виникають охоронці, водії, футбольні менеджери і купа родичів.... От звідси, від цих таємних речей і йде некомпетентність Верховної Ради.
Ігор ЛОСЄВ, доцент кафедри культурології Національного університету – «Києво- Могилянська академія»:
— Депутатська недоторканість — це, звісно, не найголовніше. Але політтехнологічно, думаю, це грамотне рішення, враховуючи, що саме слово «нардеп» викликає різко негативну реакцію у мас. Звичайно, це навряд чи вирішить усі проблеми в країні, навряд чи це поліпшить життя, але почуття глибоко морального задоволення мільйонам людей це, звісно, дасть.
Мова йде про зняття недоторканості в контексті загальнокругової поруки. Зараз навіть депутата, схопленого на місці здійснення злочину, реально не можна притягнути до відповідальності. Треба звертатися до Верховної Ради, треба просити її дозволу на це і т.д. До речі, за всю історію Верховної Ради було тільки кілька разів, коли парламентарії проголосували за зняття депутатської недоторканності. І то це було в основному зведенням політичних рахунків. У інших випадках, коли мова йшла про крадіжку, корупцію, вбивство людей, з необережності чи умисне, Верховна Рада жодного разу не дала дозволу на притягнення до відповідальності. Більше того, це навіть служить засобом шантажу. Мовити, на вас є кримінал, будете погано себе поводити і не так голосувати — позбавимо вас недоторканості. Ось про що мова.
Тож моя позиція така: я не хочу, щоб у депутата було більше прав ніж у мене. Людини, яка за нього голосувала.
Володимир МАЛИНКОВИЧ, політолог, директор українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень:
— Вважаю, що тема депутатської недоторканності не буде реально вирішальною в цій виборчій компанії. Навіть на фланзі опозиції. Тому що між позицією Тимошенко і позицією мегаблоку по суті ніякої різниці немає, а для кожного з цих блоків дуже важливо перемогти в своїй парі. Адже той, хто переможе в парі, і буде претендувати у разі формування помаранчевої коаліції на прем’єрське крісло. І боюся, що передвиборна програма на місцях проходитиме зовсім з іншим приводом, під іншими лозунгами, тому що блок, очолюваний Луценко, треба буде відтіснити Тимошенко. Поки ще цього конфлікту немає, але він обов’язково буде. Боротися вони будуть на одному і тому ж полі за одних і тих самих людей. А ця «фішка», депутатська недоторканність, їх не розділяє, тут спору бути не може.
Що стосується важливості цієї теми для країни і виборців. Я, звісно, вважаю, що це питання третьорядне, якщо не десятирядне. Чому? По-перше, депутатська недоторканність — це демократичний принцип, який є практично в усіх європейських демократичних країнах. Інше питання, що цю тему можна розглянути в деталях і дещо обмежити недоторканність. Але у нас це буде дуже складно зробити. У Європі з цього приводу є різні точки зору, зокрема, в Швеції депутата можна заарештувати і притягнути до суду, але після того, як в парламенті буде вирішене питання: чи пов’язана причина затримання з його діяльністю чи ні. І вже парламент буде давати дозвіл на арешт. У Німеччині, у Франції практично така ж система як у нас, хіба що дозволяє арештовувати депутата в момент здійснення злочину.
Так що це демократична норма. Її, звісно, можна було б підкорегувати, але ні БЮТ, ні команда Луценка на це не здатні. Вони популісти і викидають цей лозунг виключно для підвищення своєї популярності. А популюсу (населенню) дуже важко буде розібратися в деталях. Загалом скасувати депутатську недоторканність не можна. Це безглуздо і антидемократично.
ДОВІДКА «Дня»
Депутатський імунітет у світі
Інститут депутатської недоторканності практикується майже в усіх країнах світу, хоч кожний випадок має свої особливості. У ряді країн депутати захищені від арешту та кримінального переслідування лише на час парламентської сесії (Бельгія, США, Ірландія, Норвегія, Філіппіни).
Є країни, в яких депутатська недоторканність поширюється на термін сесії, плюс 40 днів перед її початком і після її закінчення (Австралія, Велика Британія, Індія, Канада), іноді — на весь термін дії мандата (Україна, Бразилія, Єгипет, Німеччина, Іспанія, Італія, Мексіка, Шрі-Ланка, РФ).
У більшості країн можливість кримінального переслідування депутата, його огляд, обшук або будь-яке обмеження особистої свободи можливі тільки з санкції відповідної палати парламенту. Існують також держави, в яких рішення про позбавлення недоторканності приймає керівництво парламенту або його окремі органи, під час сесії або між сесіями (бюро палати парламенту у Франції; спікер палати у Великій Британії).
У деяких країнах, як виняток, депутат може бути затриманий, якщо буде захоплений на місці здійснення злочину (в Німеччині також протягом наступного дня). Позбавлені спеціального правового захисту від кримінального переслідування і арешту депутати в Австрії, де члени національної ради можуть бути піддані офіційному переслідуванню за кримінальні діяння в тому випадку, якщо це не пов’язано з політичною діяльністю даного депутата.
У Індонезії та Аргентині депутат не може бути позбавлений недоторканності за жодних обставин.
