Публічність і публіка
В українській публічній політиці здійснено черговий прорив. На думку більшості експертів і просто телеглядачів, яких «День» попросив поділитися своїми враженнями, другі теледебати Віктора Ющенка та Віктора Януковича в прямому ефірі УТ-1 вигідно відрізнялися від перших. Країна нарешті побачила відкриту дискусію претендентів на президентське крісло.
Щоправда, в першій половині дебатів обидва їх учасники, якщо й скидалися на боксерів, то, швидше за все, на таких, які не хочуть битися. Де ж, думалося, результат консультацій, які давав Віктору Ющенку гордість українського боксу Віталій Кличко? Проте трохи пізніше результат усе-таки прорізався — більшу частину «раундів» Ющенко нападав, Янукович був вимушений захищатися.
Як і перший, другий телепоєдинок кандидатів став предметом бурхливого обговорення. Але на деякі моменти мало хто з експертів звернув увагу. Наприклад, на згадку про тригодинну зустріч Ющенка та Януковича, про яку нічого не було відомо широкій публіці. Тобто спроба домовитися все ж була, причому цілком у дусі «підкилимової» практики «секретних протоколів», властивій «старій владі», від якої сьогодні старанно відмежовуються обидва кандидати. Утім, якщо Віктор Янукович мало не відкрито та вельми нав’язливо пропонує Ющенку «товаришувати проти» Президента Леоніда Кучми, то Віктор Ющенко застерігає Януковича від спокуси плюнути в колодязь, який ще може пригодитися... Іншими словами, на багато що ці дебати дали відповіді, проте після них виникли й чимало нових запитань.
Ведучий дійства Юрій Мельничук дуже вдало, на наш погляд, їх завершив: «Хотілося б сподіватися, що найближчим часом третіх теледебатів не буде». Жарти жартами, але експерти висловлюють надію, що подібні дискусії стали потребою нашого суспільства та новою політичною традицією. За висловом одного з авторів «Дня», вони примушують політиків — і, до речі, самих експертів, — чіткіше формулювати свої позиції, а для мільйонів виборців стають відкритими уроками політграмоти. Там, де має місце змагання аргументів, виникають нові критерії, що сприяють підвищенню якості політичної конкуренції та політики загалом.
Але відсутність досвіду публічної політики, безумовно, позначається, — нашим діячам ще дуже багато чому треба вчитися. У тому числі й будувати відносини з опонентами. Зокрема деякі представники опозиції, кочуючи одразу після дебатів зі студії одного телеканалу до студії іншого, поводилися як уже «визнані переможці», абсолютно не церемонячись зі своїми візаві. Один наш колега, надивившись на Петра Порошенка та Валерія Коновалюка на «5 каналі», сказав, що спочатку навіть пожалів останнього. Але коли пригадав, як себе поводив Коновалюк у ніч на 22-е (його фраза — «вітер перемоги дує зі Сходу»), — жаліти розхотілося...
Теледебати, що в понеділок увечері відбулися між учасниками «третього туру» президентських виборів, підтвердили: в політиці майстерно сказане слово часто варте важливої, але невміло «проданої» справи. А час, проведений за їхніми лаштунками, засвідчив: мало що поступається політиці за напруженням пристрастей та емоцій.
Менше ніж за годину до початку дебатів у просторому холі телецентру все було відносно спокійно. Численні журналісти, повільно просочуючись крізь рамку металошукача, мляво сперечалися з охоронцями щодо того, чи схожий пензлик для пудри на газовий балончик, а нестандартний штатив від телекамери — на особливо небезпечну холодну зброю. Однією з перших з’явилася пані Кириченко з парламентської фракції «Регіони України», яку запам’ятали з Сєверодонецька. У руках Людмили Федорівни — ціла купа синьо-білої агітпродукції: прапорці, шарфики та навіть вузенькі тканинні стрічки, якими вона в обов’язковому порядку забезпечувала всіх новоприбулих екс-більшовиків. Прибуло їх, до речі, небагато: всього десь півтора десятка депутатів, переважно з «Регіонів...», на чолі з представником В. Януковича в ЦВК Нестором Шуфричем і начштабу Тарасом Чорноволом. Присутність у приміщенні «оранжевих» видавала ненав’язлива метушня, розпочата Євгеном Червоненком. Фахівця з безпеки завчасно вислали вперед, безпосередньо до самої студії — «розвідати обстановку». Першим із дискутантів туди ввійшов Ющенко, причому з боку, протилежного тому, звідки його чекала ціла колона фотографів і телеоператорів. Через кілька хвилин статечно та неквапливо, усміхаючись і потискуючи руки, пройшов Віктор Янукович.
За ходом дебатів члени команд підтримки претендентів стежили з сусідніх студій. «Біло-блакитним» відвели невелику, але затишну та добре опалювану: з м’якими білими диванами й яскравим світлом. У центрі уваги — звичайний телевізор, поставлений на тумбу під технічними сходами. Для розрядки — підноси з бутербродами та кавою з термосів. «Оранжеві», в кількості не меншій ніж півсотні, дислокувалися в павільйоні, який чомусь нагадував ангар. Біля дальньої стіни — широченний екран-розтяжка, біля ближньої — ряди стільців. На перших трьох — старші діти та дружина кандидата, найближчі соратники, а також інша публіка — аж до техперсоналу центру — в оранжевих шарфах. Щоправда, більшій частині глядачів однаково не сиділося: вони дрейфували залом, гріючись та обмінюючись враженнями.
В обох таборах атмосфера була надто наелектризована. Напруження виливалося, залежно від тез, які звучали з екранів, то в добродушний регіт, то в злісну іронію. Більш експресивними виявилися «біло-блакитні»: «Даєш Януковича!», «Що, пасуєш, друже!? Я б тебе розцілувала!», «Як він узагалі сміє про це говорити? Нечесно!», «Про твій банк що, вже в книжках пишуть? Та ці книжки «кримінальна справа» називаються!», «Задовбав зі своєю фальсифікацією!», «Точно знаю: про заводи в Біблії нічого не написано» (це на апеляцію Віктора Андрійовича до заповідей, що забороняють крадіжку). Часом народних обранців, які заглушали своїми коментарями саму дискусію, доводилося втихомирювати їхнім же колегам. Зате в моменти, коли їхній кандидат відверто плохував, його уболівальники зітхали, втуплювали очі в підлогу, вважаючи за краще стримуватися від показної бравади та навмисно гучного сміху.
«Оранжеві» були стриманішими й уважнішими: від екрана їх відривали хіба що наполегливі прохання журналістів про коментарі. Економічні сентенції Віктора Федоровича та його наполегливі прохання відповісти на все те ж саме запитання провокували в депутатів від «НУ» приступи реготу. «Чого він, як папуга, товкмачить одне і те ж?», «розмова глухого з німим» (хто є хто — не уточнювалося), — усміхалися вони. Проте нервове напруження все-таки прорвалося назовні. Це лише на екрані спроби розібратися, хто в кого запозичив ефірний час, мали відносно мирний вигляд, а ось за лаштунками, зокрема на території «НУ», пристрасті розгорілися не на жарт. У затяжному формулюванні Януковичем своїх запитань пан Червоненко побачив «провокацію» і «технологію влади», в застосуванні якої не забарився звинуватити співробітника телекомпанії, який необачно підвернувся під руку. Євген Альфредович просто накинувся на бідолаху: «Розберіться негайно! Що ви тут очима кліпаєте?! Та ви знаєте, хто я такий?! Нумо, ходімо разом!». Першим не витримав Олександр Зінченко: «Женю, та заспокойся ти нарешті! Набридло!» Але втихомирити соратника вдалося лише прес- секретарю Віктора Андрійовича Ірині Геращенко. Вона щось тихо шепнула йому на вухо, Червоненко миттю стих і слухняно пройшов до свого стільця. Було кумедно спостерігати, як вони йдуть: мініатюрна Геращенко під руку з могутнім, розчервонілим від сварки Червоненком.
На виході з телестудії Віктора Федоровича зустріли дружніми криками «Вітаємо!», Віктора Андрійовича — бурхливими, але короткими оплесками. Перший під час нетривалого спілкування з пресою повторив свою головну тезу «ми повинні домовитися, як жити українцям в Україні без сторонніх підказок», обережно попередив, що «згідно з чинним законом, результат виборів можна спокійно оскаржити», і, поплескавши себе по грудях, повідомив: «По життю головний талісман — віра, мій хрест». Другий здивувався тому, що «опонент свідомо уникав відповіді», жорстко резюмував, що «прикриватися сепаратизмом можуть лише політичні аутсайдери, які все на світі програли» та жартома закинув НТКУ за «упереджене підсвічування та розкадровку».
Утім, у телестудії дебати не закінчилися. Покидаючи центр, можна було спостерігати, як уже на вулиці Петро Порошенко й Анатолій Кінах щось бурхливо з’ясовують, а Віктор Пинзеник намагається вклинитися між ними з миротворчою місією. Щоправда, увагу присутніх біля них фотографів і операторів швидко відволікли прихильники Януковича, які сконцентрувалися по інший бік вулиці Мельникова, під самою огорожею Лук’янівського кладовища. З півсотні чоловіків і жінок середнього віку з біло-блакитною символікою мали цілком конкретну думку щодо того, хто став справжнім переможцем дискусії. Депутатські кортежі з оранжевими стрічками, що від’їжджали від телецентру, вони проводжали гучними бадьорими криками «Я-ну-ко-вич!»...
КОМЕНТАРI
Ігор ЛОСЄВ , доцент кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
— Обидва кандидати намагалися вибудувати свої виступи у відповідності до певних стратегій. Віктор Янукович у порівнянні із першими дебатами виглядав значно миролюбнішим і демонстрував конструктивність. Напевне, він відчував потребу в такій конструктивності чи принаймні у її демонстрації після деяких своїх заяв на Півдні та на Сході, які були вже, як то кажуть, на межі фолу, себто вже виходили за рамки правового поля. Маю на увазі заяви щодо формування загонів, можливих тяжких наслідків небажаного для прихильників Януковича результату, які він начебто не зможе відвернути тощо — усі ці фактично погано приховані загрози. Але врахувавши, що переважна більшість громадян України — люди все ж таки миролюбні, він зрозумів, що такі заяви з телеекрану можуть суттєво зашкодити його іміджу. Крім того, Віктор Янукович та його радники, напевне, усвідомили, що після 26 грудня життя не закінчиться. І треба думати про подальшу політичну діяльність, про парламентські вибори 2006 року, про пошуки консенсусу із політичною силою, яка має великі шанси на перемогу, й т. і. Тобто спалювати всі кораблі, напевно, безглуздо. Зникла також та його, так би мовити, номенклатурна «дубовість», що була дуже відчутна під час першої зустрічі. Спостерігалися вже якісь прояви сучасної політики, поведінки сучасного лідера, тобто певне оновлення іміджу. На мій погляд, дебати виграв Ющенко, але Янукович виглядав значно краще, ніж перший раз. Думаю, він ставив собі за мету насамперед зберегти за собою свій сталий електорат Півдня і Сходу, зміцнити, скажімо так, його відданість. А по-друге — справити приємне враження своєю толерантністю та миролюбністю на електорат Центральної України, по суті, вирішальний, як показали ці вибори, електорат. Себто він ніби намагався сказати: дивіться, я не такий вже й страшний. Можливо, до певної міри йому це вдалося.
Віктор Ющенко був значно більш наступальним, ніж під час перших теледебатів. Слід так зрозуміти, що його радники, іміджмейкери, політтехнологи врахували помилки — я б сказав, не стільки змістовні, скільки формальні. Адже телебачення — це насамперед картинка, шоу. Телебачення має свою мову вираження, на ньому не можна виграти лише за рахунок змісту. Участь Ющенка у перших теледебатах це показала. Якщо вірити головному аналітику центрального виборчого штабу Ющенка Анатолію Гриценку, підготовка Віктора Ющенка до перших дебатів була такою: «Узяв папери, зачинився у кімнаті та й готувався...» Після таких заяв штаб потрібно було розігнати увесь, бо дозволяти лідеру так готуватися до такого заходу жодним чином не можна. Відчувається, що цього разу все відбувалося зовсім інакше. Віктор Ющенко зумів все ж таки нав’язати опонентові своє бачення багатьох проблем, змусив його захищатися й виправдовуватися. Є така психологічна аксіома: людина, яка виправдовується, завжди виглядає гірше, ніж та, яка змушує виправдовуватися. Під час будь-яких публічних дискусій це максимально програшна позиція. Цього разу Ющенко не втуплювався поглядом ні в які папірці, відчувалося, що він краще володіє і собою, і матеріалом, здатен спонтанно реагувати на репліки опонента. Взагалі для Ющенка це був дуже важливий і цінний прорив саме до електорату Сходу та Півдня — УТ-1 ще не відключили навіть у Донбасі, на відміну від деяких інших загальнонаціональних каналів. Під кінець свого виступу він послав мешканцям цих регіонів дуже цікаві й важливі сигнали: сказав, що у випадку його перемоги на виборах там не буде закрито жодної російської школи, жодного храму, ніхто не диктуватиме людині, якою мовою їй спілкуватися, не буде ніякої переваги одних регіонів над іншими, а центральна влада залучатиме до себе професійних і талановитих людей з усієї України, незалежно від того, звідки вони родом. Себто він ударив по всіх тих міфах, які там проти нього створювалися.
У цілому рівень цих дебатів був значно вищий, ніж попередніх: це вже справді був формат дискусії, «двобій» фехтувальників, на відміну від чогось суто ретро-радянського, як було першого разу.
Віктор СТЕПАНЕНКО , завідувач відділу Інституту соціології Національної академії наук України:
— Цей формат теледебатів справді дозволяє об’єктивніше оцінити можливості кандидатів. Хоча дискусія в повному розумінні цього слова не вдалася, оскільки Віктор Янукович постійно уникав прямих відповідей на запитання свого опонента. Але запитання, що залишилися без відповідей, також симптоматичні, це також своєрідні знаки. Принаймні, я для себе дізнався дещо нове про те, що відбувається у вищих ешелонах української влади.
Ющенко мав менш скутий вигляд, ніж під час перших дебатів, і був більш органічний у тому плані, що контролював час і все-таки змінював теми, не зациклюючись на якійсь одній із них. А Янукович здебільшого мусував «домашні заготовки». І змістовно Ющенко був набагато сильніший, — зокрема економічна частина його виступу з погляду бачення перспектив. Вражаючою була й кінцівка, коли він звернувся до виборців уже зовсім як новий лідер держави. Примітно, що Янукович, мабуть, навіть нібито визнав такий формат... Тобто, з погляду співвідношення сил, перевага була на боці Ющенка. Янукович справді, хоч як це парадоксально, виглядав уже швидше як представник опозиції до нової влади. Хоча, зрозуміло, і людей, і ресурси, які за ним стоять, не можна недооцінювати.
Закiнчення на стор. "Подробиці"
