Ракетний джин

У Павлограді з ініціативи екологічних організацій пройшов мітинг, на якому місцеві мешканці зажадали вивезти за межі міста 5 тисяч тонн твердого ракетного палива, яке зберігається після ліквідації радянських стратегічних ракет на колишніх оборонних підприємствах. Учасники мітингу говорили про загрозу для довкілля і здоров’я людей, яка походить від токсичного ракетного палива, називаючи своє місто «малим Чорнобилем». Деякі гарячі голови навіть вимагали надати можливість усім, хто бажає, переселитися до інших регіонів, якщо ракетне паливо, як і раніше, знаходитиметься в Павлограді.

Як би там не було, але ситуацію, що склалася, дійсно не можна назвати простою. Ще шість років тому, відповідно до угоди між Україною та США, підписаної 25 жовтня 1993 року, в Павлограді на заводах-виробниках почалася ліквідація 54 міжконтинентальних балістичних ракет СС-24, що залишилися в Україні з радянських часів. Ракети, після вивезення ядерних боєголовок до Росії, звозили на Павлоградський механічний завод, де проводився їх демонтаж. При цьому між США і Україною було досягнуто домовленості, що тверде ракетне паливо, яке має високу токсичність, не стануть спалювати, як у сусідній Росії, а за американською технологією перероблять на промислову вибухівку. З цією метою Конгрес США наприкінці 2000 року виділив близько 24 млн. доларів, а на Павлоградському хімічному заводі було побудовано пілотну установку, на якій проходило відпрацювання усіх технічних процесів. Передбачалося, що тверде ракетне паливо розрізатиметься водяним струменем, діставатиметься з двигунів і надходитиме на подальшу переробку. Складність полягала не лише в токсичності та вибухонебезпечності палива, а й у тому, що процеси його видалення та переробки мали здійснюватися в автоматичному режимі. Будівництво повномасштабного виробництва з утилізації планувалося розпочати 2003 року, а завершити його — 2004-го. Саме паливо мали намір переробити на екологічно безпечну промислову вибухівку до кінця 2007 року. Українська сторона, насамперед керівництво ПХЗ, було сповнене оптимізму. Про успішний хід робіт фахівці рапортували Президентові України Л. Кучмі, коли він на початку минулого року відвідав місто Павлоград.

10 червня 2003 року амбасада США повідомила про припинення фінансування проекту на Павлоградському хімзаводі. Пізніше США заявили про намір розглянути альтернативні варіанти реалізації програм переробки твердого ракетного палива, а колишній посол К. Паскуаль пояснив, що причина припинення фінансування «полягає в певних технологічних і фінансових деталях». У самому Павлограді від’їзд американських фахівців пояснюють по-різному. Одні говорять про те, що американці почали втрачати інтерес до проекту утилізації палива після того, як у лютому 2002 року в урочистій обстановці було розрізано останню ракету, інші — що наші фахівці з конкуруючих підприємств самі почали пропонувати під американські гроші більш дешеві способи розв’язання проблеми. Так чи інакше, але тепер на двох павлоградських заводах — механічному та хімічному — залишилися 5 тисяч тонн ракетного палива, термін зберігання якого навіть у спеціально обладнаних приміщеннях гарантований лише до 2007 року. Створити ці умови допомогли американці, які за домовленостями мають здійснювати екологічний і технічний моніторинг. Щоправда, зараз у Павлограді перебувають у повному невіданні щодо намірів заокеанських партнерів.

Багато хто пов’язує надії на продовження робіт з грудневим зверненням Президента України до свого американського колеги Дж. Буша-молодшого, а також із наступним у січні приїздом делегації міністерства оборони США до Києва.

Проте міський голова Павлограда Іван Метелиця, який сам минулого літа побував у Америці й зустрічався з посадовими особами, говорить про те, що єдино можливим для України шляхом утилізації палива залишається його гідророзмив та переробка на промислову вибухівку. Всі інші шляхи — спалення чи підрив — для густонаселеної країни з екологічних та інших причин неприйнятні. «Спалення палива лише однієї ракети, — нагадує міський голова, — призведе до утворення отруйної газової хмари, яка здатна досягти навіть Дніпропетровська, який лежить за сотню кілометрів від Павлограда». У місті, куди звезли всі 54 стратегічні ракети, подібне вважають великою помилкою. Оскільки, за визнанням фахівців ПХЗ, ракети потрібно було демонтувати, а тим більше утилізувати поступово. Та й те лише після того, як буде побудовано промислову установку. Тепер же Україна опинилася в дуже вразливому становищі.

І все ж далеко не всі вважають ситуацію драматичною, хоча на утилізацію ракетного палива за найскромнішими оцінками потрібно не менше аніж 150—200 млн. гривень. Так, глава Дніпропетровської облдержадміністрації Володимир Яцуба, ознайомившись зі становищем у Павлограді, звернувся з офіційним листом до Президента України Леоніда Кучми, в якому запропонував свій план дій на випадок повної відмови американської сторони від подальшого фінансування проекту. Як повідомив сам В. Яцуба на прес-конференції, заробити гроші на будівництво промислової установки з утилізації ракетного палива наші фахівці пропонують шляхом переробки на ПХЗ застарілих звичайних боєприпасів, якими заповнені армійські склади. Окрім того, завод можна завантажити замовленнями на виготовлення з отриманих матеріалів промислової вибухівки для гірничо-збагачувальних підприємств України. Не останню роль у цьому проекті мають зіграти податкові пільги для створення сприятливих господарчо-економічних умов для Павлоградського хімзаводу. За розрахунками фахівців, побудувати промисловий комплекс при наявності зароблених чи бюджетних коштів павлоградці зможуть за два роки. Ще пару років знадобиться для самої утилізації ракетного палива. У цьому випадку є всі шанси вкластися в гарантійні терміни його зберігання. Засукати рукави в Павлограді готові хоч зараз. Але наразі чекають на відповідь від американських партнерів, договір із якими діє до 2009 року.

За іронією долі, життя зіграло з павлоградцями злий жарт, оскільки за радянських часів вони своїми руками виготовляли грізні ракети. Щоправда, тоді ніхто не думав, що розбирати їх і приборкувати ракетного джина доведеться також власноруч. Хоч би як там було, але життя на «пороховій бочці» мешканців 100-тисячного міста не радує — за результатами нещодавнього соціологічного опитування, 77% павлоградців мріють якомога швидше позбутися токсичного та вибухонебезпечного ракетного палива і вважають це для себе «проблемою №1».