Репортаж із вмираючого села Жабокряківки

Тиха вуличка, що утопає в зелені, смак колодязної води, холодна ранкова роса — це були саме ті дрібниці, з яких і починається Батьківщина.

Я не задумувався над майбутнім цих місць і, зізнаюся, сприймав скарги старих людей на те, що село, мовляв, поступово вимирає, що діти виїжджають до міст, кидаючи батьківські хати, й це до добра не призведе, як звичайне старече буркотіння.

Тепер, приїжджаючи до тієї ж Жабокряківки, де на кожні десять хатин шість є порожніми, я впадаю в непроглядну зневіру. Навіть песимістично настроєні місцеві старики не припускали, що за якихось десять років їхнє життя стане нестерпним.

СМЕРТІ НЕ БУДЕ, БУДУТЬ... СТРАЖДАННЯ

Тема смерті — головний мотив теперішніх сільських розмов. Старі, якщо не згадують і не переказують одна одній подробиці кончини й похоронів односельчан, то благають Бога про смерть власну. Вимучене десятиріччями пекельної праці на безкраїх колгоспних полях тіло на схилі віку відмовляється виконувати елементарні функції: важко піднятися з ліжка, важко вийти й нагодувати худобу, приготувати нехитру їжу собі, а то й старим батькам, котрі, на своє горе, затрималися на цій землі.

Продовження теми на сторінці "Суспільство"