Російський вибір

Коли Президент України разом із головою Верховної Ради, виконуючим обов’язки прем’єр- міністра та лідерами парламентських фракцій підписував декларацію єдності, його новий державний секретар був у Москві — знайомився із колегою. Звісно, Віктор Ющенко після вступу на посаду також відвідав Москву — однак тоді це було скоріш ритуальне рішення, і до того ж новий український Президент привіз російському колезі сюрприз — призначення новим прем’єром Юлії Тимошенко — тієї самої Юлії, справу проти якої і досі не закрила Головна військова прокуратура Російської Федерації. Звичайно, із таким Ющенком — тільки що з Майдану, з указом про призначення Тимошенко в теці — Путіну не було про що розмовляти.

Зовсім інша справа зараз, коли до Москви, вже після усунення Юлії Тимошенко приїздить новий український держсекретар. Із ним можна вести ділові розмови. Однак варто зрозуміти — про що? Для того, щоб зробити висновки, треба все ж таки переконатись, до чого прагне Кремль.

Iз суто прагматичної точки зору Путін мав би підтримати Ющенка. Після розриву з табором Тимошенко і на тлі корупційного скандалу у владі позиції Президента послабилися, йому потрібні нові групи підтримки — і він може знайти їх у середовищі так званої «старої» влади, серед тих, хто мав традиційно непогані взаємини із російськими політиками і олігархами. Система Кучми за місяці правління Ющенка не змінилася, так що єдине, що має робити Президент, щоб спокійно досидіти на посаді, — так це нічого в ній і не міняти, перестати забирати підприємства у серйозних людей і тасувати номенклатуру. Збереження системи може не сподобатися Заходу, проте обіцяє знижки на російські енергоносії і тепло взимку. А тепло взимку — непогані результати на парламентських виборах і прем’єра Єханурова на кілька років. При цьому російський бізнес може закріпитися там, де його позиції ще не остаточні. Звичайно, при цьому Президенту буде важко постійно говорити про ідеали Майдану, однак на Майдані ніхто ж не говорив про те, що треба ворогувати з Росією, правда? Просто ображалися на Путіна, що він не любить Ющенка. А тепер полюбив — і ми всією Україною полюбимо Путіна, який полюбив Ющенка, який не любить Тимошенко, яку не любить Путін.

Однак це схема занадто прагматична. Бо вона вимагає від Росії не просто визнати, але й підтримати результати помаранчевої революції — тобто третій тур і обрання Ющенка президентом. А це якраз те, чого в Кремлі робити не бажають. Бо тоді створюється небезпечний прецедент. Тобто може відбутися революція, кілька місяців пануватиме певний хаос, а потім наступає стабілізація і нормальне життя? Тоді чому б і в Росії не провести власної революції, адже особливого ризику, здається, немає?

Але головною метою кремлівської адміністрації після подій в Україні було якраз довести власному населенню, що ризик є. І саме тому сьогодні Кремль знаходиться перед непростим вибором — між поверненням своїх впливів в Україні і вирішенням проблеми 2008 року. Можливо, відповіддю на цей вибір стане заміна стратегії тактикою — тобто Москва буде спілкуватися з людьми Ющенка і ним самим, примушувати Київ до поступок, однак сама не йтиме на жодні серйозні кроки, які могли б поліпшити ситуацію української влади. А тим часом приглядатися на українській політичній сцені до сил, які могли б замінити при владі не тільки Тимошенко, але й самого Ющенка...

ДО РЕЧІ

Ситуація на просторі колишнього СРСР стане, як очікується, однією з важливих тем сьогоднішньої зустрічі президентів РФ і США у Вашингтоні. Як заявило Інтерфаксу джерело в Кремлі, на російсько-американському саміті «детально розглядатимуть ситуацію на пострадянському просторі». «Не є таємницею, що це — одне із складних питань на порядку денному наших відносин», — зазначив співрозмовник агентства. Разом із тим, він наголосив, що візит президента Росії до США «минає в умовах загалом позитивного балансу двосторонніх відносин». У Москві, за словами джерела, «виходять із того, що треба максимально використати час, який залишається до наступних президентських виборів 2008 року в Росії та США, щоб спільними зусиллями створити запас міцності на перспективу в російсько-американських відносинах, гарантувати їхнiй подальший поступальний розвиток».