Сенсація, якої не сталося

Журналісти із Москви навіть почали розмірковувати на тему, що, мовляв, спеціальний представник російського президента у справах Югославії Віктор Черномирдін зробив основну частину роботи, добившись від президента Югославії Слободана Мілошевича принципової згоди про введення до Косово міжнародних миротворчих сил, а лаври миротворців НАТО хоче віддати Україні.

Серед міжнародної журналістської братії у Вашингтоні багато хто вірив, що таке в принципі можливе. Тому всі нетерпляче очікували першого в історії саміту НАТО-Україна, після якого, буцімто, й мало бути оголошено про принципову згоду Альянсу із запропонованими Києвом умовами.

Проте сенсації не сталося. Закрита для преси нарада лідерів 19 країн НАТО і Леонда Кучми зовсім не затягнулася, як це було, наприклад, напередодні із засіданням натовських лідерів, де затверджували нову стратегічну концепцію Альянсу, а закінчилася навіть раніше передбачуваного терміну. На спільній прес-конференції Кучми й Солани ми почули від генсека НАТО багато теплих слів про Україну, яка є «не просто членом Євроатлантичної спільноти, а шанованим членом цієї спільноти», що відносини між Україною та НАТО є взірцем для інших країн-партнерів, що Альянс вітає миротворчі зусилля Києва. Втім, так само, як і Росії та всіх інших, хто прагне допомогти в розв'язанні косовського вузла. А всі ці зусилля, на думку Солани, мають бути спрямовані на одне — щоб Мілошевич зрештою згодився з п'ятьма умовами НАТО.

У неділю, підбиваючи підсумки саміту, генеральний секретар НАТО був ще категоричнішим. «Ми прагнемо перемогти Мілошевича, і ми будемо інтенсифікувати свої зусилля, доки не досягнемо мети». Журналісти нагадали Солані, що Греція та Італія не в захваті від ідеї запровадити морську блокаду Югославії, а італійський міністр закордонних справ Ламберто Діні прямо засудив знищення авіацією НАТО югославського телебачення й радіо, визнаних Заходом не вільними мас-медіа, а інструментами пропаганди, а відтак «військовим об'єктом». Солана «заспокоїв» присутніх — можна, мовляв, мати різні думки щодо конкретних механізмів досягнення мети, але щодо самої цієї мети країни Альянсу розходжень не мають.

Проте йдеться, зрештою, не тільки, й не стільки про Югославію та долю багатостраждальних косовських албанців, а про те, чи зможе НАТО в ХХI сто літті відігравати виключну роль у визначенні світового порядку. Чи зможуть Сполучені Штати разом зі своїми союзниками здійснювати вирішальний вплив на геополітичні процеси? Недаремно гостями саміту стали десятки лідерів ненатовських держав, зокрема всіх країн СНД, окрім Росії та Білорусі. До Вашигтона лідери пострадянських держав збираються дисциплінованіше, ніж до Москви. І саме у Вашингтоні 24 квітня ГУАМ перетворився на ГУУАМ — до союзу (чи «угруповання», як названо його у спільній заяві країн-членів) Грузії, України, Азербайджану та Молдови приєднався ще й Узбекистан. І країни нині вже «п'ятикутника» згодилися, зокрема, «розвивати свою взаємодію в рамках Ради Євроатлантичного Партнерства та Програми НАТО «Партнерство заради миру». Про СНД, натомість, у заяві президентів п'яти країн не згадано жодним словом.

У міру того як НАТО перетворюється на «клуб вибраних» у світовій політиці, дедалі більше країн Східної Європи стоять у черзі до Альянсу (нині їх дев'ять). І повторюючи, що «двері для НАТО ні для кого не зачинені», Солана в неділю вперше деталізував, коли ж відбудеться друга хвиля розширення — число членів НАТО перевалить за два десятки 2002 року. Які саме країни стануть щасливчиками й скільки їх буде, поки що невідомо, але немає сумнівів, що це будуть сусіди України. Вашингтон