Шанс для країни. I для Януковича

Минулий рік пройшов під знаком першого відкритого протистояння надвеликого бізнесу (НВБ) з малим та середнім (МСБ) внаслідок намагання уряду олігархів протягти свій варіант податкового кодексу і тим самим законодавчо закріпити непропорційне наповнення бюджету за рахунок невеликого підприємництва.

Утім, наповнення бюджету не власним коштом було тільки видимою, тактичною ціллю НВБ.

Стратегічною його метою було і залишається ліквідація МСБ як конкурента, як політично й економічно незалежної категорії.

Загнати «дрібноту» в тінь, тобто зробити порушником закону і змусити тремтіти від перевірок чи їхнього очікування. Або переконати закрити справу й піти працювати найманим працівником до тих же олігархів. Або стати безробітним і люмпенізуватися. Або виїхати за кордон. Будь-який варіант для НВБ було б дуже бажано завершити до чергових парламентських виборів, щоб ці категорії вже не становили електоральної загрози — кого примусять, кого куплять задешево проголосувати «так, як треба», а для когось найближча виборча урна буде за сотні, а то й тисячі кілометрів від нового місця проживання.

Все це минулого року більш ніж чудово зрозумів і МСБ. Уперше в історії України невеликі підприємці спромоглися на організований та масовий протест і якщо не зупинили, то уповільнили олігархічний «коток».

При цьому податковий Майдан став не поодинокою акцією, а лише початком самоорганізованого процесу, що набирає сили. Підприємці врахували й виправили два головних недоліки «Майдану-2004» — його неструктурованість і зацикленість на одній особі.

МСБ інтенсивно організовується і диверсифікує свою діяльність. Асамблея громадських організацій малого та середнього бізнесу — мотор і мозок підприємницького опору — основою своєї структури прийняла багатолідерність. За рік в організації змінилося п’ять голів — і не тому, що хтось не виправдав сподівань, а просто тому, що є правило: обов’язкова ротація. Щоб ні в кого не фіксувалося «зчеплення» тіла з кріслом. Щоб владі не було з ким «домовлятися», кого купувати чи дискредитувати. Асамблея уклала Меморандум про партнерство із всеукраїнськими організаціями ветеранів, офіцерів, профспілками, молодіжними рухами, правозахисними об’єднаннями, що не могло не спричинити непередбаченого урядом «спотикання» пенсійної, житлово-комунальної та інших «реформ». Уже кілька місяців Асамблеєю розбудовується загальнонаціональна мережа самозахисту «Вільний простір».

Подібні або ще радикальніші процеси породжуються самою виконавчою владою — перш за все, незаконними перевірками та репресіями міліції. У Донецьку, наприклад, серед підприємців розповсюджується «Інструкція з організації самозахисту населення від «бєзпрєдєлу» влади». Вона досить просто, в кількох реченнях пояснює, що і як треба робити: «Крок 1. Призначте старшого та його заступника у вашій десятці знайомих. До старшого у разі НП член десятки звертається по допомогу, від старшого надходять вказівки, куди йти і що робити, коли НП відбувається в іншій десятці. Крок 2. Зі старших груп першого рівня призначаються старший над п’ятьма групами та його заступник. Крок 3. Коли надходить інформація про НП, кидаєте все і йдете відбивати свого підприємця, виходячи з ситуації — втрачати вже НІ-ЧО-ГО!»

І ця система діє — підприємці Чернігова, Луганська, багатьох інших міст уже успішно проводили масові блокування чиновних вимагачів.

З погляду організаційного менеджменту така форма самозахисту виглядає універсальною і разом із соціальними мережами легко може бути застосована в національному масштабі у разі нової хвилі масових протестів чи організованої протидії всьому тому, що народ не розуміє та не сприймає.

А не розуміє він багато чого. Наприклад, чому через надмірні ставки податків і зборів Податковий кодекс практично унеможливлює товарне виробництво, чому слово «реформи» за один рік стало синонімом зла, чому «реформування» ЖКГ полягає лише у зростанні цін на газ і квартплату, «пенсійна реформа» — передусім у підвищенні пенсійного віку. Він не розуміє, чому, говорячи про «труднощі реформ», про те, що «нам треба потерпіти», «нам треба затягти паски», під словом «ми» уряд розуміє не себе та НВБ, а тільки людей середнього і низького достатку.

Пересічний українець не може збагнути: про які реформи можуть говорити ті, хто ніколи нічого не реформував, хто навіть, на відміну від комуністів, що знають лише дві арифметичні дії — віднімати й ділити, — легко обходяться й без останньої? Про яку модернізацію можуть заявляти ті, для кого витратна економіка є надійним джерелом особистого збагачення.? Ті, хто просто банкрутять Україну, як це робили з підприємствами, що їх отримали за безцінь на початку 1990-х? Ті, хто кредити МВФ бере по максимуму, бо віддавати борги не їм?

Не може біта стати смичком, а бульдозер — будівельним краном.