ЩОДЕННИК 1 квітня

Завітав до мене мій давній знайомий, можна сказати — друг дитинства. Він уже тридцять років працює на шахтах, має професійне захворювання і виробляє групу. Каже, приїхав попросити в борг 200 доларів.

— Для чого? — запитую.

— Щоб заплатити лікарям, — відповідає.

— Навіщо? Ти ж справді хворий?

— Хворий.

— І медичне підтвердження є?

— Є.

— То за що ж маєш платити?

— А раптом без грошей не дадуть!

Знову починаємо ту саму розмову. Хворий? Хворий. Документ є? Є. Значить, групу дадуть і так. А раптом не дадуть?

Ах ти ж лихо всенародне всеукраїнське, менталітет порочний підневільний! Садомазохізм із власної волі! Споконвічний комплекс меншовартості, що проявляється навіть там, де немає жодних підстав! Та невже не заблисне нарешті в цьому тунелі хоч слабеньке світло здорового глузду?!!

Довелося сказати другові дитинства, що не можу його виручити, бо не маю таких грошей. Не повірив, пішов геть ображений.

А я, ошелешений, довго стояв і думав мимохіть: якби карали тільки тих, хто бере хабарі, ми поняття не мали б, що таке хабарництво.