ЩОДЕННИК 1 липня
...А на автовокзалі міста Лисянки цієї ж області процвітає базар. Ні-ні, автовокзал не закрили, він діє. Автобуси в’їжджають нібито на його територію, і водночас — у базар. Водії кермують обережно: ось тут ліворуч, аби не задавити бабцю з льодяниками, а тут праворуч, аби не «пройтися» колесом розстеленими напоказ килимами, а тут слід посигналити — опасиста молодиця саме вивантажує з мікроавтобуса ящики з черешнями, а тут узагалі варто загальмувати й пару хвилин почекати, допоки зграйка дітлахів не розкупить у тітоньки-продавщиці ящик морозива.
...А в Черкаському річковому порту влаштували платну стоянку для автомобілів. Рідко який корабель запливає в акваторію Дніпра. Ще рідше причалюють судна в Черкасах. Зате територія тутешнього річпорту забита автомобілями. Ось вам і задача для ворожого супутника-шпигуна. Нехай поламає голову, звідки в українському річковому порту стільки машин. Бо зазвичай що він фотографує, пролітаючи над Україною? Що не аеродром — то поле, заросле бур’янами. Що не річпорт — то пустка, яку сторожує самотній іржавий кран. Що не автовокзал — то руїна, якою тиняються бомжі. А тут — велелюддя, масовка, вир життя. Нехай покумекають у своїх аналітичних центрах, чи не зарано скинули нас із рахунку. А ми тим часом будемо перепрофільовувати далі.
Кажуть, на Заході нині модно знімати кліпи у «природних павільйонах» — у цехах покинутих заводів. Чом би й нам не спробувати? У нас тих «павільйонів» хоч греблю гати: покинутих, занедбаних, занехаяних, забутих заводів, фабрик — сотні, тисячі. Ото кліпів назнімаємо!
