ЩОДЕННИК

3 вересня

З цікавою жінкою довелося зустрітися в під’їзді одного з київських будинків. «Вона тут часто буває?» — запитую. «Так, щоночі, на базарі пляшки збирає, а біля нашого сміттєпроводу ночує», — відповідають мешканці. — Тільки хіба це Вона? Це Воно просто якесь...» З першого погляду істота і дійсно безстатева. Достеменно без певного місця проживання, в бузковому светрі і джинсах, зрозуміла річ, рваних, брудних і смердючих, з рідким жирним волоссям, колір яких через ці обставини не визначити. Колір обличчя ж цілком визначається — буряковий, індивід явно не гидує алкогольними напоями. Чому ж я впевнена, що це була саме жінка? У вухах у неї були золоті сережки. «Висюльки», з червоними камінцями, досить великі. Чоловік давно б їх пропив, а вже Воно й поготів. Але у Неї, напевно, є ще надія на повернення до того стану справ, коли золото в її вухах не буде виглядати недоречно.