ЩОДЕННИК

19 квітня

Боже, як я люблю Київ. Його дух, його темп життя не просто приваблює, а й захоплює. Можливо, такі відчуття бувають лише тоді, коли тобі двадцять років. А можливо, це залежить від людини... Останнім часом все більше помічаю, що наслідком зайнятості є байдужість до унікальних і неповторних речей, які знаходяться поряд.

Особисто я щоразу, повертаючись у столицю, у шаленому коловороті подій і справ обов'язково знаходжу час і здійснюю своєрідний обряд: їду на Майдан, де зачаровуюся яскравими вогнями великих вітрин магазинів, перехожими, що можуть дозволити проявити дивним чином свою індивідуальність, та взагалі — самою атмосферою вечірнього Майдану. Обов'язково відвідую Михайлівський собор і насолоджуюся таємничістю, що завжди панує в Золотоверхому. Потім прямую на Андріївський узвіз, і переді мною відчиняється нова казка: величезна кількість дивини, яку хочеться обов'язково придбати.

Ця невеличка подорож закінчується також невеличким ритуалом: на гіллі столітньої липи із трепетом у грудях зав'язую стрічечку і задумую все те ж бажання: «обов'язково повернутися у ці незвичайні місця, незважаючи на заклопотаність і постійний брак часу...»