ЩОДЕННИК

5 жовтня

Ще перед Спасом відлетіли у вирій молоді журавлі й кілька пар старших з ними. Ведучими клину, напевно. Решта на якийсь час залишилися. Громадилися на болотах, щось визбирували на поблизькій стерні, великою зграєю злітали вгору та кружляли над полями й горбатими хатами, поскрипуючи дзьобами...Не знав, що спочатку відлітають молоді. Аж ось місцеве радіо, мабуть, за повідомленням якогось шкільного орнітолога, розповіло.

Селяни ніби не зауважують перших прикмет осені. Літа теж. Звикли до них. Це їхнє традиційне довкілля. З року в рік. Звичайна проза буднів. Хіба якийсь поет, приїхавши з міста до матері по картоплю, стане на пагорбку, зворушений чимось. Давно виїхав звідси завойовувати світ...

Далеко над зеленими ще садками й дахами білих осель побачить, як великі білі птахи повільно ведуть свій небесний танок, і його холодні вологі губи тихо прокажуть щось дуже своє: «Але ж нудьга яка — вперед летіти, Щоб повернутися назад!» І на папері запише, залишивши нам — як зашифрований філософський ребус, щоб розгадували.