ЩОДЕННИК

Минулого літа ми з дочкою вирішили відпочити на озері Світязь. Про Шацькі озера якось «крутий» сусід розповідав. Чого, мовляв, їхати бог зна куди, коли вдома є така краса. Волинь... Леся... Світязь... Дійсно, яка краса, яка природа, яке красиве озеро! Лебеді, маки, ягоди в лісі — все, як у казці.

Та було б добре, якби ми відпочивали повними «дикунами». А «цивілізований» відпочинок передбачає велике скупчення людей, які також прагнуть «відірватися». Як «відриваються» наші люди, розповідати довго не потрібно. На «дикому» пляжі — страшенний бруд. Зі словом «відпочинок» у наших людей асоціюються слова «горілка», «пиво», «шашлики», «раки»... Щоправда, слова «горілка» я не чула, як і «картопля», «рушник». Такі прості українські слова забуті на батьківщині великої Лесі. «Водка», «полотенце», «картошка» — ось слова загального вжитку. «Я за руль трезвим не сідаю», — хвастає один абориген перед іншим. «Приїжджай, будемо водку пити!» — запрошує наша сусідка якусь подругу чи друга, вийшовши на балкон (там мобілка краще бере, а що вже друга година ночі — нічого, адже душа водки бажає). Щойно вгомонилися інші сусіди — на повну котушку «врубали» «хорошее радио» в автомобілі — це щоб дівчатам з третього поверху було чути.

І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю!
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине

Пригадалися вірші Лесі Українки. А далі знову прийде літо. Знову захочеться побути серед своїх... степів, озер, лісів, пташок, тільки не серед людей.