ЩОДЕННИК

Фільми жахів бувають страшні та дуже страшні. Але до них уже всі звикли — це спецефекти. Ті стрілялки та лякалки — ніщо в порівнянні з кількахвилинним сюжетом українського телебачення про життя сучасного села. Ото вже дійсно: село неначе погоріло, неначе люди подуріли... Лишились там здебільшого пенсіонери, ні дітей їхніх, ні онуків уже давно земля не приваблює. Господарів теж не лишилося. Їх витравлювали десятиліттями. І таки витравили. А ті, що лишилися, намагаються господарювати ось як.

На фермі корови вже зараз стоять голодні. Я таку немічну худобу бачила в документальному фільмі про голод 30-х. А зима ж тільки-но почалася. Кожна корова дає 2–3 літри молока на добу. Вони настільки виснажені, що коли захочуть лягти, то самі вже не встануть — потрібно підіймати.

Ким потрібно бути, щоб довести тваринництво до такого стану? Не вмієте — не беріться. Ще з одного сюжету дізналася, що десь на Житомирщині працює фермер із Франції. То, може, запросити сюди всіх бажаючих, нехай господарюють. Адже худоба теж має право на пристойне життя. А якої національності її господар — це вже інше питання.