ЩОДЕННИК

Рідна земля — місце, де ти народився. Це знають усі. А наскільки дорога рідна земля, знають лише ті, хто довго був далеко від неї. Згадується давня газетна публікація про те, як голуби, продані із Києва в Іркутськ, два роки летіли додому. На новому місці у них теж, як і в Києві, був голубник, їх теж годували там ситно і поїли вдосталь. Але не було гніздо рідним. Майже кожна людина також нестримно лине на Батьківщину із чужого краю. Хай в чужому краю яблука зо два кулаки, а на рідній землі, може, тільки журавлина росте, але ж земля — рідна, і кращої за неї для людини нема.

Так думаєш, коли бачиш, як у березні, коли ще тільки сніг із землі зійшов, коли ще вранці мороз сковує талу землю, над лугами ошаліло, радісно ширяють каравани гусей, ще немає нікого — ні ластівок, ні журавлів, ні буслів, навіть жайворонків ще не чуть, літають над повеневими водами, які залили луг, кричать так щасливо, нібито й не на крижану воду сідатимуть, а в обійми теплої землі-матері впадуть.