ЩОДЕННИК

Лагідний дощик нишком плакав услід незбувшимся мріям, прикрим помилкам та молитвам живої природи. Він зволожував спраглу землю, збивав надокучливий пил і мив брудні автомобілі. Так було завжди — ну, майже завжди. Хтось несправедливо обізвав його зливою, спроквола кинувши: «Який жах!»

Він подзвонив їй ввечері й просто запитав: «Як справи?». Вона чекала цього дзвінка й тому довго говорила, хоча насправді здебільшого слухала, змащуючи пооране серце бальзамом його маячні. «Я жахливо зраділа», — згодом вигукне вона і я вкотре пересвідчуся у власній неспроможності зрозуміти таку радість.

На зупинці було людно. Всі чекали той клятий автобус, який хоча й приходив вчасно, вперто не хотів уміщувати всіх охочих. Зрештою він приїхав і почався штурм, незгірш за берлінський. «Який жах, куди вони всі пруться?» — роздратовано гнівилася статечна пані, вважаючи ситуативний гурт диким стадом, що заважає їй комфортно рухатися світом.

Слово «жах» поступово втрачає своє страшне навантаження. Відбувається прикра річ — девальвація змісту. Звичайні речі називають жахом, а справжній жах стає звичайною річчю. Такий обмін є хаосом, що плутає думки, прагнення та вчинки. Жахом називають невдалий екзамен, температуру на вулиці й зламаний ніготь. Затикання рота й убивства журналістів, вкрадені культурні цінності й узвичаєне лицемірство стали нормою. Яка різниця між сидінням і бігом, між криком і тишею, між жахом і коливанням «в межах норми»?