ЩОДЕННИК

Диявол сидів біля незнайомої багатоповерхівки і курив люльку. Раптом з останнього чи передостаннього поверху почувся красивий жіночий голос. Дівчина, видно, кликала свого кота: «Мурчику! Мурчику!»

Диявол підняв очі, подивився в її бік. Однак шумливе листя затуляло власницю голосу. «Цікаво, чи така ж вона вродлива, як її голос», — подумав Диявол. — От якби... — він примружив очі. — Не помилитись би...» І враз біля його ніг упало тіло дівчини. Диявол подивився на її мертве обличчя й усміхнувся: воно не було вродливим. «Це добре, — подумав він. — Я ж міг і помилитися. Убив би ненароком красуню, а це мені чомусь не до шмиги. Проте, зрештою, яка різниця».

Сідало сонце. Диявол ліниво курив люльку.