ЩОДЕННИК 20 квітня

У щоденних міліцейських зведеннях найбільше повідомлень про крадіжки. Таке враження, що це не злочини, а спосіб перерозподілу власності. Крадуть, за невеликим винятком, усі – у держави, у підприємств, у своїх ближніх і дальніх. Хто з чого живе, той з того й користає. А хто намагається жити чесно, з того користають інші й презирливо, навіть не криючись, тикають у нього пальцями: лох! Нерідко свій спосіб життя вони пов'язують із, здавалося б, найсвятішим – із нашою незалежністю. «Що таке незалежність? – запитують вони й глузливо відповідають: – А це коли ніде нічого довго не залежується».

«Боже великий єдиний, нам Україну храни!» – написав колись щиросердний наївний українець, від простоти своєї вважаючи, що це діло виключно Господнє.

– Боже великий єдиний, нам Україну храни! – демонстративно виспівує меткий сучасний українець і, розмашисто хрестячись на лик Господній, подумки додає: «Щоб ми ще довго мали що красти».

Я приїхав на Великдень у село й від батьків почув просто–таки вбивчу новину: напередодні цього найбільшого, найсвітлішого свята обікрали тітку Надю – стареньку вдову, що самотньо живе неподалік через дорогу. Якась нечисть, вирвавши скобу з дверей літньої кухні, винесла геть усе – шинку, печеню, паски – все до останньої крашанки!

Бог, безперечно, бачить значно більше, ніж фіксується в міліцейських зведеннях, тому не вважає за потрібне докладати своєї праці, щоб берегти цю країну. А як сказано в Святому Письмі, «даремно сторожа охороняє місто, якщо його охороняє Бог».