ЩОДЕННИК

Якось проходячи повз один з численних мініринків, я почув досить дивну розмову чотирьох зовсім юних дівчат, які торгували квітами. Вони скупчилися навколо найстаршої на вигляд продавщиці і, не звертаючи уваги на снуючих перехожих, енергійно обговорювали, чи достатньо п'ятдесят копійок «з носа». Одна заперечила, що «маленької» на всіх не вистачить. Її підтримали подруги і було вирішено додати ще по п'ятдесят копійок і відправити гінця по нормальну пляшку горілки.

Рішення було одностайно підтримане всіма подружками, і незабаром потрібна сума вже лежала в кишені однієї з продавщиць. Тут зовсім юна дівчина, років вісімнадцяти-дев'ятнадцяти непевним голосом спитала своїх старших колег по прилавку: «А закуска?». Питання застало подруг явно зненацька. Найстарша, яка і збирала кошти на обігрів, змірявши дівчину злегка презирливим поглядом, після хвилинної паузи прорекла: «Гаразд, візьму тобі «Гуллівер»». Я не став чекати закінчення цієї колоритної, але, на жаль, вельми типової сцени і пішов далі. Я подумав, що розмова юних квіткарок мені нагадала сцену з перших «Старих пісень про головне», коли «бригада рільників» купувала в сільпо пляшку горілки. Щоправда, у побаченій мною на ринку сцені була й істотна відмінність: закушувати сорокаградусну вчорашні школярки збиралися не плавленими сирками «Дружба», а цукеркою «Гуллівер».